Вислідом майже піврічного побуту Диктатора в Парижі й Льондоні було дефінітвне установленнє напряму дальшої політики галицького правительства. Воно рішило перестати звязувати справу Галичини зі справою Великої України, усунутися від участи у всеукраїнських — як самостійницьких так і федералістичних — комбінаціях і заступати тільки справу Галичини.
Опираючися на тім, що сен-жерменським договором (арт. 91) Австрія зреклася права суверенности над Галичиною в користь держав антанти та що держави антанти рішеннєм з 25. червня 1919. віддали Галичину під окупацію Польщі, зобовязуючися пізнійше дати населенню Галичини змогу виконати право самовизначення, — галицьке правительство рішило виступити перед державами антанти з домаганнєм, щоб вони усунули з Галичини польську окупацію і дали краєви змогу уладити своє життє як Незалежна Галицька Республика[1].
Приїхавши з Парижа до Відня, Диктатор перевів орґанізацію правительства, яке розвиває діяльність в висше зазначенім напрямі.
Осідком правительства є Відень.
Що до відносин між правительством і краєм, то українське громадянство окупованої Польщею Галичини признає правительство законною владою краю. Тільки українська соціяльно-демократична партія, яка еволюціонує в напрямі радянської проґрами, поборює орієнтацію правительства на буржуазну антанту, протиставляючи їй орієнтацію на міжнародню соціяльну революцію. Одначе се її становище є настільки невиразне, що не можна рішуче сказати, чи означає воно
- ↑ Нотою з 30. цвітня 1921. президент Української Національної Ради Д-р Евген Петрушевич предложив державам антанти проєкт „Основ державного устрою Галицької Республики“, домагаючися усунення польської окупації з Галичини й визнання незалежности краю в формі Галицької Республики.
Для умотивування сього домагання Президія Української Національної Ради видала в червні 1921. публікацію „Pour l'indépendence de la Galicie. Pourquoi la Galicie ne doit pas faire partie de la Pologne“ (також українською мовою: „За державну незалежність Галичини. Чому Українська Галичина не може прийти під Польщу“). В сій публікації поданий також текст висше згаданого проєкта. Публікацію зладив автор сеї праці, що й зазначено на українськім виданню.
І так орган Комітету „La jeune Ukraine“ помістив у ч. 3–4 за падолист–грудень 1920. статтю „La problème de la Galicie Orientale“, про яку редакція зазначила, що одержала її „з урядового жерела“.
Знов „Український Прапор“ (який від ч. 45 з 22. серпня 1920. формально виступає як Орґан Уряду Преси і Пропаґанди Західно-Української Народньої Республики) помістив у ч. 27 з 9. липня 1921. комунікат „Український Національний Комітет і його політика“ з підписом Моркотуна. Правда, сей комунікат поміщений в рубриці „Надіслане“ з застереженнєм, що „за сю рубрику редакція не повідповідає“. Одначе в політичній пресі не водиться, щоб часопис, хоч би в анонсах, містив політичну рекляму політичних орґанізацій, які вважає шкідливими. Отже треба приняти, що редакція „Українського Прапора“ вважає „Український Національний Комітет“ корисним, коли містить йому рекляму.
