неґацію правительства як законної влади краю, чи тільки опозицію проти правительства.
1. Орґанізація правительства. Законною основою орґанізації правительства є „розпорядок Диктатора Західно-Української Народньої Республики з 25. липня 1920. про орґанізацію Уряду для виконування Державної Влади в Західно-Українській Народній Республиці в часі трівання повновластий Диктатора“.
Сим розпорядком утворено „Уряд Диктатора“ (арт. III), зложений з відділів: 1. для закордонних справ. 2. для фінансів, торговлі і промислу, 3. для справ преси і пропаґанди, 4. для справ внутрішніх, судівництва, просвіти, віросповідань, рільництва, почт і телєґрафів, шляхів та публичних робіт. На чолі кождого з сих чотирох відділів стоїть „Уповажнений Диктатора“. Його функції відповідають функціям давнійшого державного секретаря, одначе без самостійности й відповідальности державного секретаря. „Уповажнений Диктатора“ є урядовцем, який сповняє свої функції по вказівкам і за відповідальністю Диктатора. Дальше входить в склад „Уряду Диктатора“ утворена давнійше „Війскова Канцелярія Диктатора“, яка сповняє функції державного секретаріяту війскових справ. В кінці належить сюди також президіяльна канцелярія Диктатора[1].
„Розпорядок Диктатора Західно-Української Народньої Республики з 30. серпня 1920. про виконуваннє Уповажненими атрибутів Державної Влади в часі неприсутности Диктатора в осідку Уряду“ покликає на час неприсутности Диктатора Колєґію Уповажнених, яка повинна обмірковувати й вирішати всі важнійші справи. До участи в нарадах Колєяії може Диктатор покликати також инші особи з рішаючим або дорадним голосом. Від рішень Колєґії виключені справи найвисшого війскового проводу, справи законодатні і рішення про зміну принятого Диктатором політичного напряму.
Хибою оряанізації Уряду Диктатора треба вважати, що він не опирається на ніякий громадянський орґан, а є урядом самодержавним. Очевидно, годі на еміґрації творити парлямент, але все-таки з політичної еміґрації, між якою є чимало членів Української Національної Ради, далося би утворити відповідний громадянський орґан для співпраці з урядом.
- ↑ Розпорядком з 1. серпня 1920. („Український Прапор“, ч. 43 з 3. серпня 1930.) назначив Диктатор: 1. Уповажненим для закордонних справ д-ра Степана Витвицького, 2. для фінансів, торговлі і промислу Волочимира Сінґалевича, 3. для справа преси і пропаґанди д-ра Костя Левицького, 4. для справ внутрішніх і т. д. Осипа Гапінчака. Директором війскової канцелярії є Ярослав Селезінка, директором президіяльної канцелярії Лев Петрушевич. Протягом 1921. в складі „Уповажнених Диктатора“ наступили такі зміни: Д-р Витвицький став головою місій в Парижі й Льондоні, Уповажненим для закордоних справ став д-р Кость Левицький, Уповажненим для справ преси і пропаґанди д-р Осип Назарук, Уповажненим для справ внутрішніх і т. д. — пістя уступлення Гапінчака — д-р Роман Перфецький. Крім Назарука, одного з провідників радикальної партії, ісі Уповажнені належать до трудової (нац.-дем.) партії.
