Сю хибу, здається, відчуває й сам Диктатор, який у нотах до держав антанти ніколи не виступає як Диктатор, тільки як Президент Української Національної Ради. Видно, Українська Національна Рада є на його думку більшим авторитетом для держав антанти, ніж Диктатура.
Діяльність Уряду Диктатора проявляється перше всего в области закордонної політики. При кождій відповідній нагоді звертається він до держав антанти з нотами й меморіялами, в яких домагається вирішення справи Галичини; крім того подає до відома держав антанти факти насильства польської окупаційної влади над українським населеннєм Галичини.
В обороні незалежности Галичини Уряд Диктатора може виказатися дипльоматичними успіхами, про які низше.
2. Договір між державами антанти й Польщею в Спа. Лінія Керзона. Що держави антанти уважають справу Галичини невирішеною, про се говорить договір, заключений між державами антанти й Польщею в Спа 10. липня 1920. В сім договорі Польща приняла умови, під якими держави антанти піднимають посередництва в війні між Польщею й совітською Росією. Про справу Галичини говориться в 2. і 3. точці договору, які наводимо в цілости:
„2. Вислати повновласників на конференцію, яка в можливо найблизшім часі має відбутися в Льондоні і в якій братимуть участь делєґати Польщі, совітської Росії, Фінляндії, Литви і Латвії під протекторатом Мирової Конференції, яка буде намагатися до справедливого мира між Польщею та її европейськими сусідами. Представники Східної Галичини будуть також допущені в Льондоні до представлення їх справи на конференції.
3. Приняти рішення Найвисшої Ради в справах литовського союза, будучности Східної Галичини, тешинського питання та договору, який має бути заключений між Данціґом і Польщею“.
В звязку з сим договором анґлійський міністер закордонних справ льорд Керзон вислав 11. липня 1920. зі Спа до правительства совітської Росії депешу з предложеннєм перемиря, в якій перший раз оголошено східні границі Польщі, установлені Найвисшою Радою 8. грудня 1919. Від сього ся гранична лінія одержала назву лінії Керзона[1].
Правительство совітської Росії на анґлійське предложеннє не згодилося. Конференція в Льондоні не відбулася і справа Галичини остала далі непорішена. Одначе поставленнє справи Галичини в договорі в Спа свідчить, що змагання галицького правительства мають міжнародню підстау.
3. Справа Галичини на мирових переговорах в Ризі між Польщею і совітською Росією й радянською Україною. Коли в вересні 1920. в Ризі почалися переговори між Польщею і совітською Росією й радянською Україною про перемирє і прелімінарний мир, прибула сюди „Уповажнена Делєґація Української Національної Ради Східної Галичини і її уряду“ в такім складі: голова — д-р Кость Левицький,
- ↑ Див. висше стор. 161.
