члени — Ернест Брайтер, д-р Лука Мишуга, д-р Осип Назарук[1]. Задачею делєґації було: „не брати участи в конференції з Поляками й большевиками навіть в разі запросин, тільки на місці слідити хід нарад і в разі потреби внести протест проти вирішування галицької справи“.
Справу Галичини піднесла на сих переговорах делєґація совітської Росії й радянської України, яка на засіданню 24. вересня 1920. покликуючися на право самовизначення, поставила як основу мира отсі домагання:
„1. Негайне святочне затвердженнє незалежности і суверенности Польщі й Росії і визнаннє незалежности України, Литви, Білоруси і Східної Галичини.
2. Як Польща так і Росія мусять зараз, відповідно бажанням інтересованого населення, признати ті державні національні заступництва, які істнують у кождій з тих держав (сойм, парлямент або радянські з'їзди).
Зі свого боку совітські республики узгляднюють, що в Східній Галичині ще нема совітської орґанізації, тому вони годяться допустити в сім краю плєбісцит не на основі совітських принціпів, себ-то голосування тільки робітничого населення, але на основі звичайного міщансько-демократичного принціпу.“
На заяву польської делєґації, що справа Галичини не належить до переговорів, бо Галичина ніколи не належала до Росії, совітська делєґація згодилася на се польське становище і в прелімінарнім договорі, підписанім 12. жовтня 1920., приняла граничну лінію між Польщею з одного і совітською Росією й радянською Україною з другого боку, означену так, що українська Галичина разом з иншими західними землями України на захід від лінії, яка є продовженнєм ріки Збруча на північний схід, остали по польськім боці.
Галицька делєґація ще з дороги (зі Штетіна) вислала 21. вересня 1920. до обох сторін в Ризі телєґрафічну заяву, якої головний уступ звучить:
„На підставі принціпу самовизначення народів уважаємо нашим правом і обовязком, як Делєґація Національної Ради Східної Галичини і її Уряду, застерегтися перед Вашою Конференцією проти вирішування державного становища Східної Галичини без нас, бо всяке рішеннє що до сеї території без згоди населення Східної Галичини зглядно Національної Ради як його лєґальної представниці було би знасилуваннєм права самовизначення, якого наше населеннє ніколи не стерпить.“
Приїхавши до Риги, галицька делєґація вислала 27. вересня 1920. до президії Мирової Конференції в Ризі ноту, в якій представивши утвореннє Західно-Української Народньої Республики заявляє:
„З сих причин всяке инше вирішуваннє державної долі Східної Галичини проти виявленої вже ролі населення було би ярким потоптаннєм загально-признаного права самовизначення народів.“
Під кінець конференції галицька делєґація вислала до неї 7. жовтня 1920. ще одну ноту, в якій, зазначивши, що вважає
- ↑ Фактичні дані взяті з публікації: Українська Делєґація Східної Галичини в Ризі. Виданнє Уряду Преси і Пропаґанди Зах.-Укр. Нар. Республики. Відень 1920.
