Польщу і совітську Росію й радянську Україну за некомпетентне форум до вирішування державної справи Східної Галичини“, заявляє:
„Коли ж підчас нарад Конференції Делєґація совітської Росії й України, визнавши державну незалежність Східної Галичини, піддалася напорови польської Делєґації та згодилася приняти в прелімінарнім мировім договорі таку демаркаційну границю, що Галичина припадає на захід від неї, то вважаємо нашим обовязком, як заступники лєґальної влади Східної Галичини, заложити отсим найбільш рішучий протест проти всякого, хоч би тільки тимчасового розпоряджування землею Східної Галичини чи зі сторони Польщі чи зі сторони Росії або України, бо всяке рішеннє в справі східно-галицької території без згоди представників Національної Ради Східної Галичини є ярким насилуваннєм права самовизначення населення сеї території. І тому таке вирішеннє не може мати ніякого значіння та його ніколи наш нарід за важне не признасть.“
Дальше нота згадує про становище держав антанти в справі Східної Галичини і заявляє, що „справа державної самостійности Східної Галичини в як найкоротшім часі повинна бути остаточно вирішена світовою конференцією“.
Крім сього делєґація Галичини разом з делєґацією Білої Руси оголосили 8. жовтня ноту: „До Всіх. Спільний протест делєґацій Білої Руси і Східної Галичини проти імперіялістичного захвату їх земель на основі ризького прелімінарного договору“.
4. Справа Галичини перед Союзом Націй. Підчас загальних зборів Союза Націй в Женеві в падолисті 1920. прибула туди делєґація Української Національної Ради, щоб підняти справу Галичини перед сим міжнароднім трибуналом. Делєґація відбула ряд конференцій з окремими членами Союза Націй і предложила свої домагання Союзови Націй в отсій ноті:
„Женва, 28. падолиста 1920.
В імя ідей справедливости і всесвітнього мира, які лягли в основу міжнароднього договору про установленнє Високого Союза Націй; в імя здійснення змагань до державної самостійности здібних правити собою, колись поневолених народів; в імя ратування життя українського народу Східної Галичини, який вимирає під насильною польською окупацією, — Українська Національна Рада, вибрана на основі загального права голосування переважаючою більшістю населення Східної Галичини, як одинока лєґальна репрезентація сього краю, звертається до Високого Союза Нації з представленнєм отсих своїх домагань:
I. Високий Союз Націй зволить признати Східній Галичині право національного самовизначення відповідно волі українського народу, як переважаючої більшости тамошнього населення, жити самостійним державним життєм, волі виявленій і реалізованій на протязі його історії та виконаній після розпаду Австрії реститууваннєм давної галицько-української держави на своїй національній території, яка має всі умови для державної самостійности. Незломність своїх змагань до свободи доказав український нарід оружною оборонною боротьбою перед заборчими посяганнями Польщі.
II. Високий Союз Націй зволить допомогти до можливо скорого здійснення сього права згідно з принціпом мира, проголошеним побідними державами, в ціли збереження життя українського народу на його галицькій землі та в інтересі привернення мирних відносин на сході Европи.
III. До часу вирішення політичного становища Східної Галичини зволить Високий Союз Націй в імя людськости взяти в оборону український нарід Східної Галичини перед постійним вигублюваннєм, яке там переводить тепер супроти нього завойовницька Польща, і в тій ціли підняти заходи задля негайного