усунення самовільної польської окупації сеї країни та відхилення небезпеки, щоби тимчасова адміністрація Східної Галичини була доручена Польщі, відвічному ворогови українського народу, що виявила повну нездібність до тої адміністрації.
IV. Високий Союз Націй зволить спричинити, щоби до того ж самого часу управа Східної Галичини була доручена владі, уконституованій місцевим населеннєм на основі чисельного відношення національности краю і була ведена під наглядом міждержавної комісії, як се було постановлено що до инших областий, яких дефінітивне політичне становище не було вирішене міжнародньою постановою.
V. Високий Союз Націй зволить допустити репрезентацію Української Національної Ради до заступництва населення Східної Галичини перед Високим Союзом, так, щоби воно мало змогу висловити свою волю и справі політичної долі свого краю.
Українська Національна Рада підносить отсі свої домаґання перед Високим Союзом Націй в тім переконанню, що вона буде вислухана перед всяким рішеннєм в справі Східної Галичини та що буде узгляднена воля українського народу, як переважаючої більшости, заселяючої сей край.
Д-р Евген Петрушевич, президент Української Національної Ради. Д-р Кость Левицький, Ернест Брайтер, Д-р Степан Витвицький, члени делєґації до Союза Націй“.До сеї ноти додано меморіял з докладним представленнєм справи Галичини зі становища міжнароднього права і польського окупаційного режіму.
Вислідом сих заходів перед Союзом Націй було те, що Рада Союза Націй на сесії в Парижі в лютім 1921. розглянула на засіданню 23. лютого справу Галичини і приняла отсе рішеннє:
„1. Постанови мирового договору про права національних меншостий в Польщі не можуть бути примінені супроти Галичини, бо вона лежить по-за границями Польщі.
2. Постанови про виконуваннє мандатів і контролю Союза Націй над мандатарем не можуть бути примінені супроти Галичини, бо Польщу не наділено мандатом завести адміністрацію тої країни.
3. Не можна також прикладати до сього випадку приписів гаґської конвенції, бо в часі, коли була заключена та конвенція, Польща не істнувала як держава.
4. Польща являється тільки фактичним мілітарним окупантом Галичини, якої сувереном є держави антанти (арт. 91 договору в Сен-Жермен).
Тому Рада Союза Націй рішає предложені їй домагання що до правного становища Галичини і відносин в тім краю відступити Раді Амбасадорів“.
Се рішеннє Ради Союза Націй треба вважати великим дипльоматичним успіхом в заходах галицького правительства в ціли визволення Галичини з-під окупації Польщі. Воно, від імени держав антанти і невтральних, які складають Союз Націй, стверджує, що зі становища міжнароднього права Польща не має ніяких прав до Галичини, що вона є тільки фактичним мілітарним окупантом сього українського краю та що Галичина знаходиться під суверенністю держав антанти, до яких належить рішеннє про її долю.
Загальні Збори Союза Націй в вересні 1921 знов порушили справу Галичини, ухваливши, на внесеннє канадійського делєґата Дічерші, 27. вересня 1921 отсю резолюцію:
„Збори Союза Націй висловляють бажаннє, щоб Рада Союза звернула увагу Головних Союзних і принятих до союза Держав на корисніст управлення в близькім часі правного положення Східної Галичини“.
