українській політиці в Австрії нове опертє в змаганню до державного усамостійнення і з'єдинення українського народу.
Тепер політика Українців Галичини і Буковини не мусіла за всяку ціну — як до революції в Росії — держатися Австро-Угорщини й Німеччини, тільки діставала свободу руху на міжнародній арені.
З другого боку приступленнє Злучених Держав до війни по боці антанти означало, що антанта рішилася за всяку ціну побити Австро-Угорщину й Німеччину. Коли-ж показалося, що Берейстейський мир не став початком загального мира ані не дав центральним державам змоги вибороти почесний мир, тоді стало ясно, що Німеччина буде обезсилена, а Австро-Угорщина перестане істнувати. Се було зовсім ясне по крайній мірі від весни 1918. р.
Для української політики в Австро-Угорщині се була крайня пора навязати зносини з тим силами, — і внутрі Австро-Угорщини і на міжнародній арені, — які будуть рішати про розділ австро-угорської спадщини, щоб оборонити своє право на незалежність і з'єдиненнє з цілим українським народом перед польськими претенсіями.
Вже тоді чим далі тим яснійше ставало, що сповненнє задач, які ставило те змінене положеннє, було Українській Парляментарній Репрезентації не під силу. Тепер, з історичної перспективи, се зовсім очевидне.
Нове положеннє вимагало нових людий, з новим способом думання, визволених з дотеперішніх політичних шабльонів, з розмахом і запалом, які відповідали би вазі історичного перелому, здібних запалити і повести цілий нарід. Таких людий не було ні в Українській Парляментарній Репрезентації ні в громадянстві — з причин, які зазначено висше.
В Українській Парляментарній Репрезентації змінилися особи, але не змінилися методи. Як перед тим вірено словам ґр. Штірка, так тепер вірено запевненням кождого президента міністрів, особливо, що вони були потверджувані ласкавими приняттями у цісаря Кароля. Як перед тим, так і тепер провідним мотивом політичної тактики була думка, що Австрія, хоч занадто слаба, щоб виграти війну, одначе все ще занадто сильна, щоби при помочи Поляків знищити Українців, і тому треба уникати конфлікту з нею. Сей мотив опановував Українську Парляментарну Репрезентацію аж до останньої хвилі істнування Австрії.
З сеї причини не використано як слід парляментарної трибуни для поставлення перед суд світа тих страшних знущань, які впали на український нарід з початком світової війни за „спочуттє і поміч Росії“, щоб не стягнути на себе закиду оборони „зрадників держави“.
Далі не використано в цілій повноті цілого періоду творення української державности на Великій Україні від утворення Центральної Ради аж до заключення Берестейського мира. Не навязано звязків з Центральною Радою. Не поставлено натиску на з'єдиненнє Галичини й Буковини з Великою Україною.
Становище Української Парляментарної Репрезентації в тім часі означене в промові д-ра Евгена
