Політичний провід що-до Галичини перейшов на Українську Парляментарну Репрезентацію, яка під вражіннєм актів з 4. падолиста 1916. утворилася через з'єдиненнє дотеперішніх клюбів національно-демократичного і радикального.
Щоб зазначити, що політика Української Парляментарної Репрезентації повинна бути инша, ніж політика Загальної Української Ради, при виборі до президії поминено провідників Загальної Української Ради, — в першій мірі д-ра Костя Левицького, який як голова Народнього Комітету, себ-то управи Національно-Демократичної Партії, голова Національно-Демократичного Клюбу і голова Загальної Української Ради з'єдиняв у своїх руках весь політитичний провід.
Тому передовсім на нього зложено відповідальність за акти 4. падолиста 1916. перед українським народом: він — мовляв — повинен був про них знати і заздалегідь покликати громадянство до відповідної акції, а не вколисувати запевненнями, що все буде добре.
Другим, на кого зложено відповідальність, був провідник українських послів з Буковини Микола Василько, який як заступник голови Загальної Української Ради вів акцію спільно з д-ром Костем Левицьким.
Провід української політики обняв тепер д-р Евген Петрушевич з ґрупою національно-демократичних послів, які доси творили опозицію супроти політики д-ра Костя Левицького і Миколи Василька, домагаючися опозиційної політики супроти Австрії за її підпираннє Поляків проти Українців. Після короткого періоду, в якім головою Української Парляментарної Репрезентації був найстарший український парляментарист Юліян Романчук, віцепрезидент австрійського парляменту, а Петрушевич заступником голови, факт віддання політичного проводу в його руки знайшов повний вислів у тім, що він — після зречення Романчука — став головою Української Парляментарної Репрезентації.
Від тепер зарисувалося противенство між Українською Парляментарною Репрезентацією і Народнім Комітетом, де головою остав д-р Кость Левицький. Се противенство усунено аж через реорґанізацію національно-демократичної в народню трудову партію на з'їзді в марті 1919.
Українські посли з Буковини остали по-за Українською Парляментарною Репрезентацією як окремий клюб. Галицькі посли вважали їх, головно через особу їх провідника Василька, нездібними до тої політики, яку мала почати Українська Парляментарна Репрезентація.
Убійство ґр. Штірка і смерть цісаря Франца Иосифа (21. падолиста 1916.) принесли ту зміну в австрійській внутрішній політиці, що новий цісар Кароль скликав парлямент. Так українські посли відзискали парляментарну трибуну для оборони прав народу.
Революція в Росії і приступленнє Злучених Держав Америки до війни по боці антанти змінили міжнародне положеннє.
Твореннє української державности, висуваючи українську справу на одно з перших місць міжнародньої політики на сході Европи, давало
