політики, щоби галицька справа зникла з ряду міжнародніх політичних питань, щоби ніяка міжнародня сила не перешкоджала Польщі вважати Галичину за часть польської держави, щоб над Польщею перестав висіти міжнародній Дамоклів меч та грозити їй кождої хвилі втратою Галичини. Сього одного досить, щоби стало ясно, що Галичина не сміє зректися свого міжнародньо-правного титулу до незалежности, тільки повинна безупинно домагатися його здійснення.
Не є се „орієнтація на чужі сили“, бо відколи істнують міжнародньо-правні відносини, право стало одним з елєментів сили народа.
Очевидо, покликуючися на своє право, не треба занедбувати праці над скріплюваннєм своєї сили.
Коли держави антанти визволять Галичину з-під польської окупації швидче, ніж се може зробити українській нарід власними силами, — тим ліпше.
Працювати для здійснення всеукраїнського державного ідеалу в Галицькій Республиці, в якій український нарід буде вільним господарем, се не то, що під ярмом польської окупації.
Словом, домаганнє утворення Галицької Республики має за ціль визволити Галичину як найшвидче з-під окупації Польщі і зберегти її для України до того часу, доки сила української державности не зросте настільки, що державному з'єдиненню українських земель ніщо не зможе стати на перешкоді.
Розуміється, треба, щоб Галицька Республика — коли б вона утворилася — все мала перед очима сей всеукраїнський державний ідеал, щоб вона не застрягла у вдоволенню зі своєї самостійности. Та се справа цілого українського громадянства на всіх українських землях, справа всеукраїнської національної культури, всеукраїнської політичної думки, яка повинна що-раз сильнійше духово обєдиняти всі українські землі, доки не прийде слушний час державного з'єдинення. Сьому з'єдиненню будуть сприяти також тенденції світової політики, які ведуть до творення великих державних орґанізмів. Як тільки Галичина визволиться з-під Польщі, а Велика Україна скріпить свою деравжність, державне з'єдиненнє всіх українських земель прийде з природною конечністю.
