до мирових переговорів в Берестю, Австро-Угорщина стала так рішуче на становище недоторканости своєї території, що Українській Центральній Раді, яка сама була в скрутнім положенню, прийшлося з сим становищем помиритися.
Все, що могла делєґація Української Центральної Ради в Берестю осягнути для Галичини, се був таємний додатковий договір, яким Австро-Угорщина обовязалася перевести поділ Галичини й утворити українську автономну провінцію.
Перемінившися з союзника в окупанта, Австро-Угорщина вже в гетьманськім періоді сей додатковий договір уневажнила.
Становище, означене в заяві д-ра Евгена Левицького з 19. грудня 1918., займала Українська ГІарляментарна Репрезентація аж до останніх хвиль істнування Австрії.
До гетьманського перевороту на Великій Україні поставилася Українська Парляментарна Репрезентація пасивно. За те в її орґані, львівськім „Українськім Слові“, член її президії (секретар) посол д-р Лонґин Цегельський, головний редактор сього часопису, вів завзяту кампанію за гетьмана Скоропадського.
Ся кампанія зверталася з одного боку проти Української Центральної Ради, з другого боку проти „Діла“, орґану Народнього Комітету, яке під моєю редакцією від гетьманського перевороту до кінця червня 1918. займало ясне й рішуче становище за Центральну Раду, проти гетьмана і Німців. З початком липня 1918. редакцію „Діла“ обняв начальний редактор д-р Василь Панейко[1], який зараз зробив рішучий повотор за гетьманщину. В українськім громадянстві Галичини думки були поділені.
Як становище в справі будучности Галичини так і в справі гетьманщини було висловом пасивности політичної думки: нехай инші перебудовують світ, нехай инші будують Україну, — ми зо слабі, щоб заважити на рішенню сих справ. Коли-б тільки оборонити наш рідний куток перед польськими претенсіями, на більше нас не стати.
Тимчасом власне для осягнення сеї ціли треба було виступити з як найбільшою активністю як у всеукраїнській так і в міжнародній політиці.
Одначе стверджуючи нездібність Української Парляментарної Репрезентації до виповнення сих нових задач, треба з другого боку ствердити, що обставини, в яких треба було сповняти ті задачі, були справді незвичайно важкі. Австрія держала нас у відокремленню як від Великої України так і від цілого світа. Вже після заключення Берестейського мира на Велику Україну дістатися було дуже важко, особливо, на кім була хоч тінь підозріння в неблагонадійности супроти Австрії. А в підозрінню були всі українські діячі, з дуже малими виїмками[2].
- ↑ Підчас гетьманського перевороту Панейко був на відпустці і редакцію вів я. В липні я виїхав на відпустку і він обняв редакцію. З того, що зі зміною особи редактора так рішуче мінялося становище „Діла“, видно, що в міродатних українських політичних кругах не було ясної думки і рішучости в сій справі.
- ↑ Для характеристики згадаю, що австро-угорський міністр закордонних оправ Чернін, який сам спровадив Василька на переговори в Берестю, зазначує в своїх споминах, що його здивувала націоналістична метаморфоза Василька під впливом української мирової делєґації.
