Угорщиною. В сім випадку Австрія готова була відступити Польщі цілу Галичину.
Про поділ Галичини й утвореннє окремого автономного українського краю не було мови. В переговорах з Українською Парляментарною Репрезентацією Гусарек обіцював галицьким Українцям національну курію в галицькім соймі, українську секцію в галицькій Шкільній Раді і заложеннє українського університету.
До ідеї Коаліційного Кабінету представники народів Австрії віднеслися з тактикою пасивного опору. Ті з них, що мали зносини з антантою і запевненнє від неї про здійсненнє змагань до державної незалежности, се-бто Чехи, Поляки, Південні Славяни, добре знали, що Австро- Угорщина перестане істнувати.
В таких обставинах почалася 1. жовтня 1918. сесія австрійського парляменту. Всі ґрупи поставили внесення в справі мира. Почалися дебати.
Президент міністрів Гусарек виступив з заявою про потребу реорґанізації держави на основі національної автономії, не означуючи близше, як її розуміє. Зокрема під адресою Поляків звернувся з запрошеннєм до унії з Австро-Угорщиною.
Промовці окремих національних ґруп говорили загально про потребу здійснення своїх національних домагань міжнароднім шляхом на основі точок Вільзона. В подробиці пляну реорґанізації Австрії не запускалися, маючи певність, що вона розпадеться.
Дня 4. жовтня 1918. прийшов до голосу голова Української Парляментарної Репрезентації д-р Евген Петрушевич. Вказавши на все попереднє поведеннє Австрії супроти галицьких Українців, далі на поведеннє австро-угорських окупаційних властий на Великій Україні, в кінці на зломаннє зобовязання про поділ Галичини, — він заявив, що коли Австрія хоче далі істнувати, то „мусіла би бути перемінена в союз народів.“
„Колиж Австрія — говорив він — схоче остати старою Австрією, Австрією нинішнього дня, коли вона також не захоче перевести поділу Галичини, тоді український нарід в Австрії мусів би втратити останню надію на ліпшу будучність у сій державі, — і на сей випадок ми вже нині реклямуемо найсвятійше для нас як для кождого народу право на з'єдиненнє всіх українських земель в самостійну українську державу і домагаємося прилучення всіх українських земель австро-угорської монархії, отже також української землі в Угорщині, до української держави."
Значить, голова Української Парляментарної Репрезентації заявився в першій мірі за перебудовою Австрії і тільки на випадок віддання української Галичини для Польщі — за з'єдиненнєм з Великою Україною.
Ту саму заяву повторив 9. жовтня 1918. другий представник Української Парляментарної Репрезентації д-р Кость Левицький. Він сказав:
„Те, чого ми Українці ждали від надходячої державно-правної перебудови Австрії, є повна національно-теріторіяльна самоуправа на наших з'єдинених національних землях австро-угорської монархії. Сюди належить поділ несправедливо злучених коронних країв Галичини й Володимирії з великим князівством Краківським і князівствами Освєнцінським і Заторським. Поділ Галичини є для нас conditio sine qua non, і коли Австрія не може або не хоче перевести поділу
