А саме вона повідомила президента міністрів Гусарека про утвореннє Української Національної Ради і пролошеннє української держави на українських землях Австро-Угорщини й почала з ним переговори про здійсненнє сеї справи, очевидно, в дусі цісарського маніфесту.
Переговори стали на тім, що для Східної Галичини буде призначений цісарський намісник Українець, який обійме адміністрацію краю і в порозумінню з Українською Національною Радою переведе нову орґанізацію державних властий.
Сим президія Української Парляментарної Репрезентації вдоволилася і ждала дня 25. жовтня 1919., коли президент міністрів Гусарек мав вернути від цісаря.
Одначе замість сього він уступив і на його місце представився того ж дня новий президент міністрів проф. Лямаш, який узяв на себе задачу перебудови держави в дусі цісарського маніфесту, — перебудови, яка перемінилася в ліквідацію.
Президент міністрів Лямаш запевнив президію Української Парляментарної Репрезентації, що все піде по її бажанням. Коли ж вона зажадала рішаючої постанови австрійського правительства про передачу Східної Галичини під управу Української Національної Ради, ся справа прийшла на денний порядок засідань австрійської Ради міністрів 31. жовтня 1919.
Про її рішення говорять протоколи з сих засідань, які подаємо в дословнім перекладі.
„I. Протокол Ради Міністрів, яка відбулася в Відні 31. жовтня 1918. під проводом президента міністрів д-ра Лямаша (M. R. Z. 67).
При III. точці наради переходить президент міністрів до депеші польської управи, яка уконституувалася як ліквідаційний комітет для краю, та до бажання Українців про поділ адміністрації, що остає з сим у звязку. Він вносить, щоб на сю депешу відповісти по сій думцї:
Правительство не підносить ніякого заміту проти того, щоби, відповідаючи думці з'єдинення польських областий Австрії з незалежною польською державою, адміністрація сих областий уже тепер перейшла в руки польських заступників, і воно радо заявляє готовість увійти в переговори з сим заступництвом про невирішені питання. Одначе правительство при сім безумовно застерігається, що польське заступництво не буде розтягати своєї діяльности на українські области, признаючи рівне право української нації до утворення самостійного державного орґанізму, якого границі будуть установлені на основі порозуміння націй або мировим договором.
Отсим визначується рівночасно провідну лінію, як належить віднестися до українських бажань.
Міністер суспільного здоровля[1] оспорює, наче-б таке ставленнє справи було можливе до приняття для Українців.
Міністер д-р Галецкі[2] думає, що також з польської сторони піднесеться опір проти сього становища. Але в усякім разі він є готов особисто заняти се становище, бо воно покривається з заповідженнями найвисшого маніфесту з 16. жовтня.
Після довшого пояснювання, в якім брали участь майже всі члени кабінету, переважаюча більшість кабінету одобрює предложеннє президента міністрів.“
Того самого дня відбулося друге засідання Ради міністрів, про яке дає звідомленнє отсей протокол:
- ↑ Українець д-р Іван Горбачевський, професор чеського університету в Празі.
- ↑ Польський міністер для Галичини.
