австрійського правительства приказ передати владу тій національній орґанізації, яка перша зголоситься і дасть запоруку вдержання порядку.
Відомість не була певна, але викликала затрівоженнє.
Друга відомість була та, що 1. падолиста 1918. має приїхати до Львова делєґація Польської Ліквідаційної Комісії, щоб обняти власть над Галичиною в імени польської держави[1]
Не було ніякого сумніву, що намісник Гуйн передасть владу Польській Ліквідаційній Комісії. А як і не захотів би, то вона візьме її силою. При тім треба було числитися з настроем, який серед польського громадянства Львова викличе святочний обхід з приводу свята „задушних днів“ на кладовищи в память польських повстанців.
Наслідком сих відомостий зійшалася 31. жовтня 1918. перед полуднем ґрупа членів Української Національної Ради на нараду. Присутний був також пок. Дмитро Вітовський, який тільки перед пару днями приїхав з місця постою Січових Стрільців до Львова, щоб обняти провід над війсковою орґанізацією.
Для учасників наради[2] було ясно, що як ми нині не візьмемо Львова, то завтра його візьмуть Поляки.
Правда, з Відня мав приїхати по полудни посол д-р Льонґин Цегельський з відомостями, як стоїть справа з передачею української Галичини Українській Національній Раді австрійським правительством, — одначе більшість учасників наради рішила незалежно від того повести акцію по такому пляну:
Українська Національна Рада при помочи військової орґанізації бере сьогодня власть у Львові. З формального боку сьогодня по полудни йде депутація Української Національної Ради до намісника Гуйна з домаганнєм законної передачі влади на основі цісарського маніфесту з 16. жовтня 1918. Коли він се домаганнє сповнить, тоді наступає переняттє влади. Коли ж ні, — що було найправдоподібнійше — то вночи з 31. жовтня на 1. падолиста 1918. українська військова орґанізація при помочи українських військових частий розоружить усі инші війскові части, займе всі державні установи, арештує намісника і всіх инших представників австрійської влади і так обійме владу в імени Української Національної Ради.
Рівночасно розіслано довірених людий у всіх залізничих напрямах на провінції, щоб по всіх повітових містах таку саму акцію перевели українські повітові орґанізації,
Про успіх нашого рішення ми не були певні. Війскова орґанізація ще не була переведена як слід. При тім Львів був польським центром — політичним, бюрократичним, військовим. Але всі ми були свідомі того, що сьогодня остання година, коли ми можемо як не перемогти, то хоч з честю упасти: завтра нас з підданих Австрії
