Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 6 —

т. зв. „національним станом посідання“, який оберігати і розширяти має обовязок кожда нова кляса, яка приходить до політичної власти.

Словом, від часу конституційної будови Австрії (1861.) до її розпаду (1918.) австрійський „коронний край“ Галичина оставався під політичним пануваннєм Поляків, творячи суроґат польської держави під Австрією. Се польське пануваннє опиралося на отсих підставах:

На основі виборчого закона до австрійського парляменту Поляки творили більшість представництва Галичини в австрійськім парляменті. Се відношеннє не могло бути змінене без їх згоди.[1]

При розбиттю австрійського парляменту на велику скількість національних і політичних ґруп Поляки, які в справі польського національного стану посідання в Галичині все зберігали одноцільний національний фронт, були таким сильним чинником, що проти їх волі парлямент і правительство були безсильні і все мусіли платити їм ціну, яку вону жадали, себ-то оберігати і розширяти їх національний стан посідання в Галичині.

В склад австрійського правительства все входили 1—2 міністри Поляки з портфелями, які оберігали польські інтереси в правительстві і перед короною.

Крім того від 1871. р. входив у склад австрійського кабінету міністер Поляк, який de jure був міністром без портфелю, та de facto польським міністром для Галичини з широкими компетенціями і правом „veto“ у всіх справах, які відносилися до Галичини.

Цісарським намісником для Галичини, який був шефом цілої державної адміністрації в краю, був призначуваний усе Поляк.

На основі виборчого закона до галицького сойму Поляки мали забезпечену подавляючу більшість у соймі, що віддавало в їх руки автономне законодавство і адміністрацію в краю.

Польське представництво в австрійськім парляменті і галицькім соймі творило орґанізацію, яка мала вплив на призначеннє і відкликаннє польських членів австрійського правительства і галицького намісника.

Окремі закони і розпорядки забезпечували пануюче становище польської мови в державних і краєвих установах Галичини.

Супроти українського народу в Галичині продовжали Поляки політику бувшої польської держави, на скільки се було можливо з огляду на українське національне відродженнє, на політичні поняття і відносини 19. віку і на австрійську конституцію. Ся конституція, хоч проголосила правно-державний принціп рівноправности народів держави тільки теоретично, не переводячи його в практиці державного життя, одначе все таки давала кождому народові держави, особливо в области мови і культури, ряд управлень і змогу боротися за оберіганнє й розширюваннє їх.

В половині 19. віку політика галицьких Поляків супроти Українців стояла ще на становищі заперечування істнування української нації як культурної одиниці; на тодішню польську думку шлях укра-

  1. Постанова виборчого закона з 1907. р.