часів великого князя київского, Володимира Великого, або за часів короля Руси — Данила. Народів нїмецкого, анґлїйского, французкого, ішпаньского, італїйского, мадярского, ческого, польского, і т. д. ще тоді не було. Не було тодї також нї народу руско-україньского, нї московского (росийского). Були тодї невеликі племена, наче сирий материял, наче ті цегли, з яких доперва через сотки лїт поволи-поволи злїпили ся великі, теперішні народи европескі.
От візьмім Нїмців. Нинї се великий, 60 мілїоновий нарід, що вважає себе за одну велику народність, за одно народне тіло, що має одну спільну літературу (письменність) і науку, спільну нїмецку, літературну (письменну) мову і велику німецку державу, до якої тягнуть також Нїмцї австрийскі. А ще тому 40 років в тих Нїмцїв не було великої одноцільної держави, тілько щось около 100 більших і менших державок. А навіть нинї ще кільканайцять мілїонів Нїмцїв належить до Австриї а з два мілїони до Швайцариї. І ще мине певно з 50 років, заки та решта Нїмцїв пристане до великої нїмецкоі держави. А тому 900 років у Нїмцїв не було нї спільної лїтературної мови, нї спільного нїмецкого духа, нї спільної держави, нї навіть спільної назви. Були лише невеликі „племена“: Шваби, Саси, Баварцї, Франки і т. д., що не вважали себе за одно, лише тримали ся осібно. Аж поволи-поволи, за 900 років, витворило ся у них почутє спільности, спільна мова, спільна лїтература, спільний дух, спільна держава, спільна назва, „Deutsche“ (по нашому: Нїмцї). А одна часть з тих нї-
