Тай опісля цїлком инше було відношенє Татарів до північно-руских князїв, а инше до південно-руских земель. Ті Татаре, що осїли над рікою Волгою, в сусїдстві Московщини (зараз на схід від Москалїв), скоро покинули скотоводский, степовий спосіб житя і свою давну воєвничість, бо в тамошних, доволї лїсистих сторонах не було просторих травистих степів та треба було брати ся за управу рілї. Хани (царі) тамошних Татарів, що мали свою столицю в містї Казани над середущою Волгою, панували вправдї над північно-рускими (московско-суздальскими) князями, але не нищили їх землї. Між Московщиною а казаньскими, мирними Татарами зацвила торговля і взаїмні сусїдскі зносини, через які предки Москалїв чимало переймили від Татарів в мові, одежи, звичаях, родиннім житю, в крови і в державнім ладї.
Ось-так жила Московщина сотки лїт у мирних, підданьчих відносинах до казаньских Татарів — тодї, коли південно-рускі землї (Русь-Україна) вели з чорноморско-кримскими Татарами борбу на житє і смерть.
Чорноморско-кримскі Татари, що осїли на полудне від Руси-України, у степах над Чорним Морем і на півострові Крим, не залишили свого кочового і воєнного житя. Навпаки! Розлогі і трависті, чорноморскі степи піддержували у них скотоводске, кочуюче житє, а воєвничість кримских Татарів зросла навіть через се, що в 15. столїтю вони підпали під зверхну власть турецкого султана і пристали на могамеданьску віру.
