думки і волї, нехтованє жінок, самоволя батька над дїтьми, уживанє нагая на людий, та непошанованє людского житя і майна московскими князями — все те за приміром Татарів глибоко вкорінило ся у Москалїв. Нарід переймив ся духом рабства, слїпо та без протесту зносячи боярску (паньску) і кияжу самоволю. Москалї спокійно зносили нагаї, спокійно зносили, як виривано людям язики, виколювано очи, по рабски клонили ся найдикшим зьвірям на царскім престолї. „Цар-батюшка“ став для них неначе Богом на земли, якого самоволи треба слїпо корити ся. Наскрізь азийский деспотизм (цїлком самовільне панованє монарха, що не знає нїякої законної межі) панував у Московщинї сотки років. А разом з неволею полїтичною панувала неволя духа і неволя думки, релїґії, друку, школи. Вірити мусїли люде під карою смерти лише в то, на що позволив цар чи там московский патріярх, іменований царем. Нїяких нових думок, нї полїтичних, нї релїґійних, нї наукових, не вільно було голосити. Друкарень нї шкіл не вільно було закладати, а навіть нїхто їх не знав. Книжок не вільно було видавати. Істнуючого ладу не вільно було критикувати. За все були страшні кари — муки, льохи і смерть. — Ось такий нечуваний в Европі гнїт тяжив не лише на простім народї, але і на панах-боярах, і на міщанах, і на духовеньстві. Нї оден промінчик просьвіти та свобідноі думки не продирав ся до жадного стану в Московщинї. Над усїм свистїв царский кнут — „скиптр“, перейнятий від татарских ханів. Понура неволя і темнота залягали весь край, а в найбільшій неволи стогнали „крєпостниє
