змосковщити наш нарід та тому лишили вони своїм наслїдникам-царям яко першу заповідь, яко свій полїтичний тестамент: всїма силами і способами держати Україну-Русь в темнотї і неволї; переслїдувати україньско-руську мову, здержувати розвій руської лїтератури і науки; московщити всїх просьвічених людий на Українї-Руси; вмовляти в Русинів-Українцїв і в цїлий сьвіт, що нема окремого народу Русинів-Українцїв, лише є „Малорусси“, нїби-то така „мала“ відміна від „Великороссів“ Москалїв; вигубляти назву „Україна“ та старати ся, аби нїчого не пригадувало людям окремішности україньско-руського народу.
І наслїдники Петра I-ого та Катерини II-ої, „всероссійскі імператори“, виконують твердо сей тестамент, гноблячи що-раз то прозябаюче, національне житє нашого народу в межах росийскоі держави та плекаючи штучно москвофільство серед нашого народу поза межами Росиї, аби воно, наче той червак, що точить деревину, здержувало наш розвій і поза Росиею. На думку „россійских“ царів і їх правительств, україньске, національне відродженє се гріб для державної могучости московского народу. Тому вони вважають наш національний рух, чи в Росиї, чи в Австриї чи
