Отже історична наука виказує, що слово „Україна“ мало-що молодше від слова „Русь“. Перший раз приходить се слово по староруській лїтописи із 12-го столїтя, а означало воно тодї малу часть нашої землї, що граничила із чорноморским степом, се значить граничний, пристеповий пояс давної Руси-України. Іменно в т. зв. галицко-волиньскій лїтописи, під р. 1187. стоїть записано про смерть князя переяславского Володимира Глїбовича таке: „И плакаша ся по немь вси Переяславцѣ — о немь Украина много постона“ — т. є. „І плакали по нїм всї Переяславцї — по нїм Україна дуже з горя стогнала“. В лїтописи з 13-го столїтя приходить слово „Україна“ ще в значіню другого, пограничного пояса старої Руси-України, а іменно того пояса т. зв. Холмщини, що межує від заходу з Польщею. Ось-так-в тій самій лїтописи під роком 1213 каже ся: „Данило ѣха съ братомъ и прий Берестий и Угровецъ и Верещенъ и Столпее и комовъ и всю Украину“ т. є: „Данило поїхав з своїм братом і заняв Бересть, Угровець, Верещин, Столпє, Комов і всю Україну“.
Значить: в 12. і 13. столїтях під назвою „Україна“ розуміло ся пограничний пояс полуднево-руських земель, особливо від чорноморского степу. Полоса краю, називана тодї „Україною“, була однак значно більша від того шматка нашої землї довкола города Київа, що в 9-ім і 10-ім столїтю звав ся „Русию“. Значить, коли назва Україна вперве з'явила ся у письмі, то вона обіймала у-
