же значно більший простір землї, нїж зразу назва „Русь“. Виходить дальше, що назва „Україна“ цїлком не видумана Ляхами на означенє пограничних земель ягайлоньскої Польщи (як се баландить „Русское Слово“), бо тодї, коли назва „Україна“ стала на давній Руси уживати ся, у нас ще не було Ляхів нї на лїк, а Польща не творила ще навіть одної держави, лише була роздроблена на кількадесять князївств і не сягала ще навіть по Сян. Вкінци треба знати, що назва „України“ вийшла з уст самого народа, а не була накинена князями, як назва „Русь“. Доказом на се єсть велике розширенє сеї назви в народних піснях, про що ще розкажемо.
В тім значіню пограничного, пристепового пояса землї заховала ся назва „Україна“ і тодї коли полуднево-руські землї, знищені Моголами, перейшли зразу під власть Литви (в 14 столїтю), а потім (від р. 1569) під власть Польщи. За литовско-білоруського панованя (отже ще перед приходом Ляхів на Русь!) на тім пограничнім, пристепнім поясї витворює ся з наших селян у вічній борбі з сусїдами-Татарами осібний, воєнний стан, який зачинає називати ся „україньскими козаками“. Як від р. 1569 всї наші землї перейшли під Польщу, назви „Україна“ і „україньский“ були серед нашого народу уже дуже звісні і уживані. В тодїшних лїтописях, в приватних документах, в урядових письмах і в народних піснях з тих часів уживає ся сеї назви постійно на означенє просторого уже
