краю по обох боках Днїпра, понизше міста Київа, аж далеко в чорноморскі степи.
Під властию Польщи, наслїдком утечи народу в чорноморскі степи перед польским ярмом, зросло нагло україньске козацтво по обох боках Днїпра та, набравши сили, зачало загортати чим раз більше степу від Татар. Через те і назва „Україна“ стала скоро розширяти ся на ширші простори землї. Коли-ж україньске козацтво, набравши ще більше сили, стало воювати з Польщею, зразу за свої козацкі вольности, а дальше за руську, православну віру, за полїтично-національну волю всїх Русинів та за социяльне визволенє селян із панщини — тодї назва „Україна“ стала скоро розширити ся серед цїлого нашого народу, обіймаючи весь той край, що належав до козацтва. За козацкого гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного (зараз по р. 1600) назва „Україна“ обіймає уже цїлу ту велику просторонь по обох боках Днїпра, яку нинї займають ґубернїї: київска, чернигівска і полтавска та східна часть ґубернїї подільскої. Сей славний гетьман, ставши майже независимим від Польщи, підписує ся уже урядовим титулом „гетьман України по обох боках Днїпра“.
Переломовою хвилею для назви „Україна“ було повстанє Богдана Хмельницкого. Як звісно, Богдан Хмельницкий задумав був визволити від польского ярма всю землю, заселену нашим народом, і утворити цїлком
