ницкого) независимою державою, яка вправдї бажала прилучити до себе також і Галичину, не мала однак на стілько сили, аби се виконати. Богдан Хмельницкий бажав вправдї прилучити Галичину до своєї україньскої держави і в тій іменно цїли (аби одержати поміч від царя для завойованя Галичини) заключив він переяславску умову з Московщиною. Двічи навіть сей великий гетьман держав Галичину через короткий час кількох місяцїв в своїх руках. Однак Московщина порозуміла ся з Польщею і не схотїла помагати Хмельницкому до визволеня Галичини, бо не бажала собі зросту України. Через се Галичина лише дуже короткий час входила в безпосередну злуку з козацкою Україною. Се вистарчало, аби назва „Україна“ приняла ся в галицких народних піснях і щоби ся назва стала мила і рідна галицко-руському народови, яко назва звязана тїсно з неустрашимими борцями за нашу волю, україньскими козаками. Однак сего було за мало, аби ся назва затерла у нас старосьвіцке імя „Русь“. Галичина за коротко жила цїлком разом з козацкою Україною, аби загубити старе імя, а приняти нове — тим більше, що як-раз від Хмельниччини історичні дороги Галичини і козацкої України розходять ся. До Хмельниччини Галичина враз з козацкою Україною жили одним житєм: зразу в державі староруській, потім під Польщею. Від Хмельниччини дороги сих двох частин нашого народу розійшли ся. Галичина остала в ляцкім ярмі, ще більше приголомшена та знищена Ляхами з пімсти за бунт. Натомість осередок нашого полїтичного житя — ко-
