нем від 30-мілїонового нашого народу за кордоном?
Нї! Ми, галицкі Русини, цїлком не потребуємо вирікати ся назви „Русь“ і „Русин“, бо вживаючи в мові або в письмі тих назв, ми добре се знаємо, що ті слова значать те саме, що „Україна“ та „Українець“. Ми знаємо, що „Русь“ а „Україна“ то все одно, що то одна і та сама земля, так само як „Русини“ і „Українці“ то оден і той сам нарід. Можна Москалям мати аж 4 назви („русскіє“, Росияне, Великоросси і Москалї), можна Полякам мати дві назви (Поляки і Ляхи), можна найосьвіченійшому народови на сьвітї, Англїйцям, мати для своєї назви дві назви (Анґлїя і Велика Британія) — то можна і нам мати дві назви: „Русини“, або „Українцї“. Впрочім не в назві річ, а в єдности мови і істориї. Коли-ж у нас та сама мова і та сама істория, що в Українців з Росиї, то-ж все одно, чи звемо ся ми „Русинами“ чи декуди „Руснаками“ чи переважно „Українцями“. Тому нам, Галичанам, нема потреби вирікати ся назви „Русь“ і „Русин“. Але при тім ми повинні завсїгди тямити на се, що „Русин“ а „Українець“ то все одно та що через те ми також є „Українцями“ а наша галицка земля є частию великої україньскої землї.
Що-ж дотичить слова „руський“, то ми повинні добре уважати, хто сего слова вживає і що при тім має на мисли той, хто його вживає. Як того слова вживаємо ми, то се слово „руський“ значить стілько, що наш, „україньский“ (малоруський), а не „московский“, коли-ж того слова вживає Москаль або мос-
