Основи церковного устрою положив Сан Основатель церкви Господь Іісус Христос. Закладаючи церкву, Христос молився до Отця, щоб усі в ній творили одно-єдии („да всі єдино будуть“ — Йоан, XVII, 21). За клясичний вияв того девізу єдности можна вважати ті місця Діянь Апостольських, де про християн апостольського часу говориться, що у множества тих, хто увірував, було одно серце й одна душа“ (IV, 32; VIII, 14; III, 44; IV, 34). Як царство Боже на землі, церква прагне стати одним духом, при участі усіх своїх членів, під проводом самого Христа. Ся засада єдности, в значінно взаїжної любови та спільности, сягав до самих глибин ідеї і життя церкви, переймає собою всі сторони життя християнської церкви апостольського часу, в тім і ті сторони, що по нинішній термінології ми називаємо церковною адміністрацією.
Призначена поширюватися по всьому світі, церква проте мала творити органічну духову єдність, один духовий організм. Передавши владу в церкві однаково всіх апостолах (Матф., XVII, 17 — 20; XXVIII, 19 — 20; Йоан, XX, 21 — 22), Христос задержав за собою головенство в церкві, назвавши себе Саного єдиним верховним пастирем (Йоан, X, 14-16). Колін виникло серед апостолів питання, хто з них буде старший, Він осудив сану думку про се (Матф., xx, 22 — 27; XXII, 8 — 12; Марк., IX, 34 — 35; X, 42 — 45; I Петр., V, 2 4). Як серед апостолів, коли засновано церкву, нікого не було призначено на голову церкви, так не було сього і між наступниками апостолів — єпископами. І не могло бути. Людина, що підлягає умовах земного життя, взагалі не може бути головою церкви — установи вічної й духової. Вічний і духовий голова благодатнього царства церкви (Йоан, XVIII, 36; I Петр., V, 4; Євр., XIII, 20) — Христос. Під Його головенством обєднується церква, як єдиний організм (Колос., І, 18). Як єдиний голова церкви, Іісус Христос, так і церква, що єсть тілом його, має бути єдина[1]).
- ↑ „Кто же изъ людей въ этоиъ мистическомъ единствѣ, въ единой церкви иoжeтъ считаться верховнымъ выразителемъ ея мысли и воли? Думается, есть только одно такое Лицо — Богочеловѣкъ Іисуcъ Христос, Никто изъ людей не можетъ закѣнить того вѣчваго Царя са и быть въ течение своего верховнаго служенія церкви, хотя бы только въ дѣлахъ вѣры в нравовъ, постоянныхъ выразителехъ мнѣнія ея, осуществляя въ себѣ какъ бы новое воплощение Христа. Такое ученіе было бы возможно развѣ лишь для тѣхъ. кто низводить Iисуса Христа на степень лишь учителя, одного изъ многохъ учителей (Буда, Конфуцій, Мойсей, Магометъ в т. п.). Остается такихъ образомъ думать, что въ видимой церкви на землѣ высшею инстанціею въ основныхъ вопросахъ вѣры, жизни и устроенія церкви мокетъ быть только сверхчеловѣческое единство вселенскаго собора, — къ нему болѣе, чѣмъ къ какому либо другому собранію вѣрующих, примѣтимы схова Господа: ...гдѣ двое или трое собраны во имя Мос, там“, я посреди нихъ“ (Мате. XVIII, 20). II. Лосскій, О единствѣ церкви.
