та Римом виконує архієпископ митрополит, але не для всієї церкви даного краю, а лише для певної церковної провінції, а таких провінцій буває в одній державі по кілька.
Церква протестантська не визнає за необхідне обєднання окремих христіянських громад зовнішніми формами устрою і, коли в інтересах практичної доцільности в деяких краях фактично провадиться централізація церковної влади, то ся централізація не виходить за межі окремої державної території.
Церква православна і з засади, що виявилася в її законодавстві, і самою практикою життя доводила й доводить необхідність існування самостійних, автокефальних церков. Розпросторена по цілому світі, церква, з православного погляду, складається з крайових церков, які повстають у ріжних народів, що, поруч із иншими своїми особливостями, головно національними, та ріжницями політичного устрою, утворюють окремі церкви з ріжним обличчям свого місцевого устрою та з незалежним управлінням. Ся незалежницька тенденція щодо устрою церковного виявляється ще на початках христіянства, коли за доби апостольської закладалися окремі церкви серед ріжних народів, і переходить через усю історію східньої церкви аж до сього часу, прибравши форму автокефальности. Отож автокефальна форма церковного устрою се — питома ознака церкви православної. Автокефальна форма устрою тут утворилася, історично розвивалася і в наш час виявляє свою правну і фактичну чинність.
В першій половині нашої розвідки маємо на увазі подати засади автокефальною устрою Східньої церкви, — частина друга має подати історичне втілення автокефальної засади в життю окремих церков. Здаємо собі справу щодо труднощів сього завдання. Майже не маємо докладних попередників на сьому полі. Як се не дивно, таке важливе явище церковного життя православного Сходу здобувало собі лише принагідні уваги в працях каноністів східніх і західніх. До того ж, з огляду, що автокефальний устрій дає місце для боротьби ріжних чинників і в життю православної церкви, рівнож як і в життю громадському та державному православних країв, деякі сторони автокефальної справи трактувалося, та й досі не перестає трактуватися, в атмосфері полемічного завзяття, що здебільшого закриває обєктивну суть справи мотивами сторонньої натури. Виходячи з розуміння конечної потреби, подаємо першу спробу систематичного огляду автокефального питання.
