109
які подавалося з української сторони, були більш провірені та певні і, крім політичного змісту, мали в собі багато фактичних відомостей, інтересних для ділових царгородських кругів, між тим як матеріял „Русагена“ та „Освага“ складався переважно із загальних тверджень політичного змісту, визначаючись при тому характером очевидної тенденційности, то газети охотніше містили звістки з українського джерела, а інших або зовсім не містили, або освідомлялися попереду про певність тих звісток[1]. Таким чином складна та дуже дорога, до того ж
- ↑ В тих тяжких обставинах факти з пресової ділянки часом давали нам чималу розвагу. Коли, напр., по обняттю влади над Добрармією Вранґелєм замість Денікина, представники російських аґенцій вимагали від редактора „Journal d'Orient“, щоб він на доказ своєї безсторонности видрукував біоґрафію нового шефа Добрармії (бо взагалі він, ніби то, містить лише те, що подає йому українська лєґація), редактор звернувся за перевіркою фактичної сторони тої біоґрафії до п. Токаржевського-Карашевича, який провадив у Посольстві пресовою справою; сей останній порадив доповнити текст біоґрафії лише одною подробицею, що ґен. Вранґель походив із старовинної німецької фамілії; ефект тої інформації в колах союзницьких переможців дуже був великий. Другий випадок. Про наступ на Київ добровольчої та української й польської армій не було в Царгороді певних відомостей, при чому російські аґентури поширювали звістки про великі тріюмфи Добрармії. На се один з дотепних співробітників „Stamboul'а« подав опис урочистого в'їзду Петлюри до Київа, при чому зворушливо оповідалося, як він зійшов з коня на Софійській площі, підняв грудочку землі, притулив до своїх грудей та виповів якісь дуже зворушливі слова. Се цілком вигадане оповідання робило на читачів велике вражіння. Коли добровольчі агенти аж пінились, доводячи, що
бажання визволитися зпід російського гніту. Тепер ці самі народи обєдналися в Парижі через своїх представників і на мировій конференції ведуть спільну акцію у тому самому напрямку.
Для Туреччини, як і для згаданих невеликих держав, Україна — природне забороло проти Росії. Коли б Росія знову обєдналась з Україною, вона здобула б змогу здійснити імперіялістичні наміри, які мала щодо сусідніх народів, особливож щодо Туреччини. Ви добре знаєте, що золотою мрією колишньої Росії було заволодіння Протоками, а се фактично знищило б Туреччину, як державу.
— Не відмовте ласкаво поінформувати мене, яке становище України відносно урядів Колчака та Денікина. Аджеж Колчак заявляв, що до скликання російських установ чи зборів він we визнає держав, які відокремились від Росії.
— Воно справді так, але право вирішати долю України належить не Колчакові, а українцям. Поки Денікин і Колчак воюють проти російських большевиків, їх можна вважати фактично за наших союзників, бо ми також воюємо з большевиками, а тому бажаємо успіху Денікинові та Колчакові. Якщо це буде потрібно, ми навіть готові в сій справі допомогти добровольчій армії. Одначе, якщо Денікин, залишаючи на боці Москву, виступить проти України та її самостійности, тоді доведеться поступити з ним цілком інакше, — так, як було поступлено свого часу. У 1918 році Денікин намагався завоювати Україну, але український народ викинув його за її кордони.
Розмова наша з п. Послом довго затяглася. Не хотячи забирати у нього більше часу, я подякував йому за інформації, що мають таку вагу для майбутніх зносин між Україною та нашою державою, і попрощався з ним.
