110
згори підпомагана, російська орґанізація в Царгороді багато тратила на своїм значінні за менших витрат з боку Посольства.
Не можу тут не згадати, що в пресовій справі Посольство було не лише в трудному, але й просто у безвихідному положенні. Одірвані од світа своєрідними союзними кордонами, ми знали про події на Україні ледве чи більше, ніж пересічний царгородець. Даремно, перериваючи ті кордони, посилалося до наших урядових чинників благання — присилати камянецьку пресу, — жадного відгуку на них не приходило. Аж пізніше, коли я, переїзжаючи через Варшаву та користуючись ласкавою гостинністю тутешньої української місії, опинився в кімнаті „Hotelu Europejskiego“ (де така кімната постійно удержувалась для переїзжих дипломатів), — мою увагу звернули на себе якісь складені горою на шафі пачки, видимо, приготовані кудись для пересилки. Діставши з шафи кілька таких самих пачок, я мало не обмер з перечуття: то було кладовище посилок українських газет, опакованих у Камянці в міністерстві пропаґанди та перевезених до варшавської місії — для дальшої пересилки. Тут була і для Царгородського Посольства велика кількість пачок, за які ми в Царгороді ладні були життя своє віддати. А увесь той скарб вичікував на отельовій шафі слушної „оказії“ — та так і не діждався. Так би мовити, недотягнення урядової техніки…
Крім пресової інформації, Посольство роспочало видавництво брошур, що мали ріжнородньо освітлювати українську справу. Для читача турецького перевидано, з моїм довшим доповненням, брошуру в турецькій мові „Туреччина й Україна“, видану перед тим „Союзом Визволення України“. В мові грецькій, спеціяльно в справі автокефалії української церкви, видано в скороченні мій меморандум, поданий до патріярхату. В мові французькій я виготовив два збірники — один „L'Ukraine indépendante“, з стислими провідними статтями на теми української державної незалежности, другий трохи ширший, де, крім статей засадничого змісту, містилися і деякі інформації в українській справі, переважно звязані з діяльністю українських дипломатичних установ закордоном.
На українське Посольство почався орґанізований похід ворожих російських сил, що вживали всіх способів свого впливу на представників Антанти. Перше, чого досягли вони, се — надзвичайні цензурні репресії щодо звісток в українській справі. В наслідок спеціяльних роспоряджень місцевої союзницької влади з часописів виключалося усякий український матеріял — не тільки статті, не тільки звістки, але й саму назву України викреслювалося, як у найгірші старі часи цар-
се — неправда, їм на се одповідали: »якже може бути неправда коли подано навіть такі конкретні подробиці, як ота грудочка землі на Київській площі«.
