Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

до турецького міністра закордонних справ лист з порученням допомогти мені в доконанні моїх завдань.

Діставши вістку, що до Праги повернув ґен. Пеллє, я подавсь туди, і навіть без великого труду удалось дістати візи для цілого складу мого Посольства. Все ж ся процедура зайняла тиждень часу, і се дало мені можливість близче увійти в життя тутешньої української колонії, познайомитися з певними чеськими особистостями, що появлялися на новому політичному виднокрузі, та й оглянути цікаве старо-славянське місто, в якому пізніше довелося мені пробути несповна шість літ. Головою української дипломатичної місії в Празі був М. А. Славінський, з яким я був близько звязаний ще за громадської праці в Петербурзі, радником місії був проф. Степан Смаль-Стоцький, з яким я зустрічався ще за кількадесять літ перед тим у Київі, був ще добре мені знаний киянин В. К. Королів. Тут я вперше познайомився з О. Бочковським, який еміґрував за кордон ще до війни, і про його кипучу працю на еміґрації доводилося лише чути. Другим радником місії був чех п. Ф. Швиговський, що пізніше зайняв одповідальне становище в чеській пресовій організації. Тоді ж завязались у мене добрі відносини з п. Крейчі — редактором поважної щоденної газети „Трибуна“, в якій згодом містилися мої статті в українській справі. Близькі особисті стосунки з головою місії дали мені можливість близче приглядатись до перших кроків праці молодої дипломатичної установи та витягнути для себе певний досвід — позитивний чи неґативний, але — з погляду практичного — однаково цінний.

Вимушене безділля на протязі більш місяця у Відні зле впливало на моїх співробітників, особливо в часі мого перебування в Празі. Дали себе в знаки і певні рефлекси з того безділля. Більш активні люде, дістаючи відомості, що якась частина української території все ж стала тереном енерґійного опору червоним окупантам, виявила охоту повернути додому. Так відїхали цінні співробітники В. Кедровський та О. Коваленко, і я, близче зорієнтувавшися в тих умовах, які мене ждали в Царгороді, не заперечував їх рішенню. Повернувся і мій юрисконсульт в церковних справах В. Радзимовський, — сей просто занудився за своєю родиною, яку залишив у Київі; коли удалося йому продертись туди, спіткала його там сумна доля, — большевики його розстріляли. Двом молодшим урядовцям п. п. Лінкевичеві та Желехівському, які виявили у Відні такі риси, що їм я не міг спочувати, дав я доручення до уряду, і вони поїхали туди, щоб уже не повернутись. З тими чи іншими діловими для мене наслідками се полегчило мій особовий баґаж та разом полегчило мені процес дальшого пересування до цілі моєї подорожи — до Царгороду.