А той процес не був такий легкий, як се може за нинішніх обставин здаватися. Коли вже можна було виїхати, перервалося залізниче сполучення через Югославію, бо вона штампувала свої банкноти, щоб не впускати до себе нових грошових знаків, і для того закрила границі. Отож через Югославію подорож Посольства відбувалася дуже примітивним способом, навіть селянськими возами. На італійській границі, на хребті безлюдної гори, попали ми у безвихідне становище, бо сербських возів не пускали далій, а інших не було. Урятував нас лише щасливий випадок. Несподівано над'їхали з Югославії два камйони, що повертались до Італії з належними перепусками по виконанню офіційних доручень, і ми на тих камйонах дотряслися під ранок до Трієсту. Проїздивши довгий час по місті, нарешті знайшли ми в одному, мабуть найбруднішому у цілому місті, отелі зо три покої на цілу компанію, але заснути нам не довелося. Серед неймовірного бруду постелі виглядали так неспокусливо, виявляючи присутність найменч бажаних представників живого світу, що ми до ранку пересиділи на деревляних стільцях. Пароплавну комунікацію Адріятичним морем не було ще по війні налагоджено, головне через те, що не було ще виловлено усіх мін, роскиданих тут в часі війни. Тому ми з першим місцевим пароплавчиком одплили лише до Венеції, звідки вже було більш шансів пуститися в дальшу дорогу.
У Венеції, в доброму отелі „Royal Danieli“, могли ми нарешті почиститись, виспатись та — по віденських апровізаційних ерзацах — і щось правдивого попоїсти. Нормальний шлях дальшої подорожи лежав через усю Італію залізницею аж до Бріндізі, звідки треба було шукати пароплавного сполучення з Царгородом. З тих відомостей, які ми дістали у Венеції, пароплави до Царгороду і Середземним морем ходили нереґулярно, тож і в Бріндізі могли ми застрягнути на неозначений час. Рухливий П. Чикаленко пустився на розшуки по пристанях і знайшов турецький військовий транспорт, що повертався до Царгороду для необхідного ремонту, після чого мав поступити до роспорядимости окупаційної влади. Для контролю за виконанням сього завдання та в якості фахівця щодо роспізнання пливучих мін був на тому транспорті анґлійський лейтенант. По прелімінарній розмові Чикаленка з турецьким капітаном транспорту та з лейтенантом передав він їм моє запрошення на вечерю до „Royal Danieli“. По парадній вечері, яка відбулася при участі посольського дамського персоналу, склав я із згаданими фактичними господарями транспорту умову на доставу цілого складу Посольства до Царгороду. Плати за транспортування не брали, — того не вільно на військовому транспорті, — платилося лише за харч буфетові, але тої платні, очевидно, вистарчало і взагалі на потреби пароплаву, тим більш, що годувались ми пере-
