Коли добровольці залишили місто на призволяще, українські представники — адмірал Остроградський та ґенерал Сокира-Яхонтов звернулися до ґен. Шіллінга про формальну передачу їм влади. За посередництвом голови анґлійської військової місії ген. Шіллінг підписав акт тієї передачи і переїхав сам на анґлійський пароплав. Але того-ж вечора о 11-й годині англійський панцирник „Ajax“ став обстрілювати одеську Пересип, де була частина Струка, — головна військова база нової української влади в Одесі. Через те Струк мусів виступити за місто, а тим часом місцеві большевики без перешкоди захопили саме місто у свої руки. Анґлійці спершу не визнавали цього факту, а після пояснювали його провокаційними повідомленнями Шіллінга, що на Пересипу стоять большевики. А треба сказати, що сам таки Шіллінг, не покладаючись на Струка, сказав йому вийти з його частиною із міста на Пересип.
Психологія та лоґіка переможців звичайно не терпіли бодай яких корективів щодо їх рішень та поступовання, і всі арґументи ставали перед ними як перед глухою стіною. Стіна та була пасивною там, де українські дипломати не стикалися з самою чинністю союзників, скерованою всупереч українським інтересам. А там, де українським представникам доводилось працювати в умовах союзної активности, положення їх було по правді роспачливе: закривши очі на право та на самі факти, союзники уживали тільки сили.
