86
рекладі на українську мову богослужбові книги. Большевицька влада скасувала вище ієрархічне представництво української автокефальної церкви, допускаючи існування лише церковних громад — парафій. Формальне продовження укр. автокефальна церква має в Америці, що налічує 152 парафії (32 у Штатах, 120 в Канаді), на чолі їх стоїть архиєпископ Ів. Теодорович.
На канонічних засадах та на українських церковно-національних традиціях і мав я провадити справу визнання автокефалії української церкви перед царгородським патріярхатом. Сей останній — патріярхат „вселенський” — користується перевагою чести, першенства серед інших східніх патріярхатів, в наслідок старої традиції, связуваної з маєстатом колишньої візантійської імперії. Тому визнання автокефалії української церкви з боку вселенського патріярха уважалося, як і взагалі в таких випадках уважається, за річ дуже пожадану в справі оформлення незалежности церкви.
Завдання стояло передо мною не легке. Церковні круги взагалі надто консервативні щодо зміни якого будь status quo, а тут ще прилучилися досить прикрі сторонні ускладнення, що стояли на перешкоді в моїх пертрактаціях з патріярхатом або невідповідно впливали на його засадниче успособлення спеціяльно в справі автокефалії української церкви.
Довший час, до полагодження мого посольського визнання з боку Високої Порти, я позбавлений був формальної можливости роспочати зносини з Фанаром (так звичайно називається установа патріярхату — з назви тої дільниці, в якій міститься ся установа). Коли вже справу з Високою Портою було полагоджено, повідомив я патріярхат про свій намір скласти візиту патріярхові. Патріярший трон тоді саме вакував, — справами патріярхату порядкував містоблюститель патріяршого трону (locumtenens). Ріжниці в становищі locumtenens'а чи патріярха фактично не відчувалося, особливо щодо офіціяльного етикету. В особі мого драгомана — Івана Спафариса — мав я неоцінимого співробітника якраз у церковній справі. Се — грек, бувший вихованець київської духовної академії, — отже розумівся і в церковній справі та вільно володів рідною грецькою мовою, якою провадилося усі перемовини. На означений час — на четверту годину дня, хвилина в хвилину, прибув я до Фанару. Тут зустрінуто мене з цілою нарадою. Перед брамою майже витягли мене, з захованням найбільшої обережности, з посольського авта патріярші каваси та повели під руки у двір, де зустрів мене секретар патріярхату п. Попадопуло, вихованець петербурзької духовної академії, з своїм оточенням. По короткій привітальній промові уведено мене до вестибюлю скромного патріяршого палацу, де зустрів мене секретар патріяршого синоду (меґас хартофі-
