Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/85

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

87

лакс) архимандрит Діонисій, з яким у нас пізніше завязалися дуже добрі, майже сердечні відносини. Вздовж вестибюлю шпалєрами стояли у два ряди ченці, оддаючи мені „велике метаніє” (низький поклін, доторкаючись пальцями до долу). З обома секретарями, ведений під руки, піднявсь я на перший поверх, де зустрів мене, у відповідному оточенні „меґас протосінґелос”, митрополит, заступник патріярха. З черги переданий йому на руки, піднявсь я повагом на другий поверх — в палати патріярші. На хвилину стали ми посеред авдієнціяльної залі, — аж тут одчинилися двері до патріяршого кабінету, посеред якого стояв в урочистій позі, з посохом у руках та зо всіма ознаками сану — містоблюститель патріяршого трону митр. Дорофей. Прийнявши благословенство та поцілувавши руку й поцілувавшись, дістав я запрошення сісти на один із двох тронів, що стояли поруч посеред кімнати. Решта нашого оточення, в тім числі мій драгоман, посідали скромно на кінчиках стільців. Почалася розмова з патріярхом, — я говорив по українськи, драгоман перекладав по грецьки, патріярх — по грецьки, драгоман перекладав по українськи. Подати сю подробицю вважаю не зайвим, бо в кінці розмови патріярх спитав драгомана, в якій саме мові я говорю, а він мені перекладає, — міг він ждати, що ми з драгоманом порозуміваємось по російськи, бо саме так говорив мій попередник Суковкин, який, до речі, висловлював йому своє душевне задоволення з того приводу, що українська церква не розриває звязку з російською.

Розмова оберталася круг тем банальної вічливости, обовязкових на Сході, — коли приїхали, яка була дорога, як подобалось в Царгороді. На останнє запитання я насмілився відповісти трохи, з погляду дипломатичного, ризиковано, сказавши, що хоч був щасливий бачити те джерело, звідки прийшла христіянська віра на Україну, але разом перейнявся дуже гірким почуттям, не побачивши святого хреста на ґеніяльному творі імператора Юстиніяна. На се патріярх не менш ризиковано одповів, що, він певен, я скоро матиму у тій справі втіху.

Кавас приніс на металевій таці шербет з повтиканими в нього ложечками. Я був заскочений, бо не знав, як поводитися з сею екзотичною стравою, — і після намилив голову свойому драгоманові, що не освідомив мене про сю можливість. Але з якогось натхнення я обійшовся так, як треба, та не понизив посольської репутації з погляду східнього етикету.

Наприкінці розмови я сказав, що маю деякі справи до патріярха, але зараз так зачарований тим, що бачив та чув, що не почуваю себе здібним до звичайної ділової розмови, а тому прошу призначити мені час окремої авдієнції. Патріярх одповів, що він радий мене бачити кожного часу, коли я того захочу, але перед тим хотів би відвідати