89
за порушення його інтересів, — а визнання автокефальности за одною з частин колишньої російської церкви, безперечно, уважалося б за таке порушення. Се ж була лише половина 1919 p., коли вигляди на перемогу української армії видавалися дуже проблєматичними, особливо у специфічному тутешньому освітленні на тлі тої добровольчої бравади, яку саме в Царгороді розвивали представники Добрармії, всемірно підпомагані — і словом, і ділом — з боку переможних союзників. Тож нічого не було дивного в тому, що новітні візантійці держалися своєї традиційної тактики вичікування, щоб дати певнішу відповідь, коли справа вже стане ясною.
Ще більш, ніж добровольці світські, розвивали в Царгороді протиукраїнську акцію, так би мовити, добровольці духовні. Тут скупчилися головніші чорні представники українського клиру. Опинились у Царгороді, по свойому роспаношеному перебуванні за гетьманської влади у Київі, митр. Платон одеський, протоєрей Ф. Титов, архиєп. кишеневський Анастасій, викарій київський Никодим та — головно — б. митрополит київський Антоній (Храповицький) і архиєп. волинський Євлогій (Богословський). З поодинокими особами того духовного товариства були у мене прикрі порахунки з Київа, а почасти навіть ще з Петербургу, тож не диво, що вони, крім свого несприятливого відношення до справи української автокефалії, мали ще й спеціяльні приводи ставитись вороже і до того, хто діяв у тій справі в Царгороді.
З митр. Антонієм, про якого яскраво-реакційну діяльність доводилось мені не раз писати ще до революції, була мені нагода близько стикнутися в Київі, коли, наприкінці доби гетьманату, прийняв я, з вибору Українського Національного Союзу, портфель міністра культів. В іншому місці оповім про діяльність сеї духовної особи на становищі митрополита київського, особливо в часі Всеукраїнського Церковного Собору, якого був він, з свого становища, головою.
Під час повстання Директорії той собор видав відозву до населення України з закликом поборювати повстання, а з приходом до Київа Директорії майже всі єпископи, під відозвою підписані, розбіглися з Київа. Мужньо повелися, не підписавши відозви чи просто залишившися в Київі, лише кілька ієрархів — між іншим єп. Юрій Ярошевський (пізніше митрополит Православної Церкви в Польщі), архиєп. катеринославський Агапіт Вишнівський (мій колєґа по академії), єп. кремянецький Діонисій Валединський (наступник митр. Юрія, нинішній голова Православної Церкви в Польщі), якому, в якості „президента єпископської контори”, єпископи, учасники собору, передали всі соборні справи.
Митр. Антонія та архиєп. Євлогія за політичне протидержавне поступовання було, з приходом Директорії до Київа, арештовано,
