Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/88

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

90

і начальник осадного корпусу полк. Є. Коновалець мав їх розстріляти. Довідавшись про се, я ледве зміг переконати його, щоб він не оповивав сі особи авреолою мучеництва. Замість розстрілу, щоб унеможливити їх шкідливу діяльність, вивезено їх до Галичини, де приміщено в бучацькому уніятському манастирі. В тому полоні поводилося їм, очевидно, не зле, бо як лише оселились вони в Бучачі, зараз звернулися до єп. Діонисія з дорученням, щоб він видобув у мене (тодішнього, за часу Директорії, комісара в культових справах) наказ послати їм антимінс, архиєрейські шати та архиєрейський хор для одправування архиєрейської служби в уніятському манастирі. Я задовольнив тільки перше прохання — дозволив послати з ієромонахом антимінс (антимінс може перевозити, на грудях, особа ієрархічної гідности), що ж до інших прохань, то порадив, що коли їм ходить не про маніфестаційні урочистості в інославному манастирі, а про задоволення релігійної потреби, то один з них може відправляти службу за ієрея, другий — за четця. Видно, се дуже не подобалось обом ієрархам, бо, коли вони виїхали з Бучача (митр. Андрій Шептицький дав їм для того матеріяльні й технічні можливості) та прибули до Царгороду, то тут, ніби помщаючись за позбавлення мученицької авреоли, розвинули гостру акцію проти мене в колах добровольчих (з сими останніми більшість ієрархів були звязані за часу свого перебування, до виїзду на еміграцію, в районі ділання Добрармії) та у Фанарі. Про ту акцію оповів мені архиєп. Олексій Дородницин, що також прибув до Царгороду, зокрема ж про виступ обох ієрархів у патріярхаті дістав я повідомлення від locumtenens'а, який спеціяльно прислав до мене секретаря синоду оповістити мені про авдієнцію ієрархів у патріярхаті, — про те, що вони йому говорили та що він одповів їм. Привітальну промову од себе та од архиєп. Євлогія почав митр. Антоній виразами задоволення, що їм довелося побувати в старому осідку візантійського патріярхату, але разом з тим відчули вони тяжке огірчення, довідавшись, що патріярхія провадить зносини з таким ворогом православної церкви, як тутешній український посол, що починив не мало лиха св. церкві та заслуговує за те зовсім іншого відношення. Вони надіються, що сю помилку буде, в інтересах церкви, виправлено та до огорожі церковної не приступить вовк у овечій шкурі. На се патріярх одповів, що досі поступовання вселенського патріярхату не давало приводу для закидів щодо поступовання в справах віри й церкви, а що, зокрема, до нинішнього українського посла, то йому, патріярхові, мало доводилось бачить людей, в такій мірі відданих інтересам церкви. Отже з братерською любовю радить він своїм дорогим о Христі гостям уважливо переглянути свою оцінку церковного успособлення особи посла, то чи не переконаються тоді вони, що їх теперішня