Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/91

93

нього патріярха Германа, за його „германофільство”, усунуто з патріяршого становища, — він мешкав нечинний на одному з островів біля Царгороду, а заступав його тимчасово, як за стану міжпатріяршого, містоблюститель locumtenens. Се давало формальний привід покликатись на відсутність голови церкви, що уповажнений був би до такої важливої чинности, як визнання автокефалії даної церкви. Привід се був ледве чи слушний, бо, як мені було відомо, полагодження і дуже важливих справ у патріярхаті не припинялося та й фактично не могло припинятися, бо з огляду на тодішню ситуацію трудно було передбачити, коли можна буде приступити до вибору нового патріярха. Але сим формальним приводом було зручно оперувати, мотивуючи затяжку в справі визнання.

Посвята на портреті locumtenens'а Митрополита Доротея.

Всі ці обставини, разом узяті, творили глуху стіну, об яку розбивалася справа визнання української автокефалії, цілком вільна од яких будь закидів з погляду правного. До того ж міг я відвідувати Фанар не часто, бо з того стався великий розголос у дуже падкому на ріжні плітки Царгороді, а з кол турецького міністерства закордонних справ мені, вже по других відвідинах Фанару, посередньо закидали щодо моїх зносин з представниками грецького елєменту в Туреччині. Саме тоді той елємент, під антантською протекцією, дуже підняв голову, реваншуючи себе за кількасотлітнє підяремне положення. Греки претендували на Смирну з широкими околицями і вже впровадили туди досить численне військо. Претензії ті сягали й ширше, — патріярх їздив у автомобілі, оздобленому традиційним візантійським гербом. Коли взагалі тоді співалося над „хорою людиною” похоронні пісні, то голос грецький звучав у тому хорі ледве чи не найвиразніше. Тому, побувавши двічі у Фанарі, я пізніше обмежувався посиланням туди свого драгомана-грека, або приїздили до мене секретар синоду та секретар патріярхату, що вже не мало належного ні вражіння, ні значіння.