Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


дувала порожній вулій, перекинутий під хатою на сонці. Кватиря вчительки складалась з двох невеличких хатинок. Особливо мала була спальня. В ній заледве могло поміститися ліжко, маленький столик і невеличка скриня. Коли Раїса прилягла на ліжко, їй вдалося, що вона опинилася на дні глибокого колодязя, бо нетинковані соснові стіни, що тісно обступали її навкруги та високо здіймались до стелі, дуже скидалися на цямрину. Друга хатина була трошки більша і з вікон видно було білу церкву серед зелені високих дерев.

Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її та її пакунки зо всіх боків. Врешті вона насмілилась, сіла з краєчку на канапку і почалась розмова, в якій сторожиха намагалась як найбільше довідатись від Раїси та як найбільше розповісти їй.

Раїса дізналася, що школа стоїть порожньою ще з посту, коли вчителька злягла та й хутко й душу Богові оддала; он там, у тій маленькій хатинці, де Раїса буде спати — там мучилась одинока, як палець, вчителька і коли б не старі матушка, не було б кому й очей закрити.

 —  Хиба піп старий вже?

 —  Ні, піп не старий, він удовець, має одну дівчинку-підлітка, старі ж матушка — то мати попова... Багатирь, великим хазяйством орудує, а що в селі панів нема — нема де й заробити, то люде йдуть, за що дасть, до батюшки, а більш за гріхи йому одробляють... Тепер зажерся з дяком, ніяк не поділять приносів.

Тут Раїса довідне дізналася про останню сварку попа з дяком, про те, що й коли сказав піп дякові, що одповів йому дяк, що з

10