Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


того вийшло, і як та історія одбилася на кривій Семенисі, чоловік якої доводиться братом у других дяковому кумові... Оповідання Тетянине, як хвилі од вкинутого в воду каменя, все ширшими й ширшими кругами розходилось по селу, займало масу людей, захоплювало далекі кутки й плутало такі деталі ріжних сторін життя, що в голові Раїсиній все змішалося, і вона перестала слухати гомінку сторожиху.

Розташувавшись аби-як на-швидку в своїх двох покоїках, впорядкувавши свою дівочу постіль, Раїса рано лягла у ліжко. Та спати не могла. Свічка блимала на столику в головах, а вона, витягшись під свіжим рядном, водила очима по дошаних соснових стінах тісної хатини. При тьмяному світлі стіни ще тісніше обступали Раїсу, ще більше нагадували колодяжну цямрину. Раїса лежала на дні колодязя, а там вгорі, куди світло ледве доходило, починався світ і життя.

Життя!.. — вона думала про нього. От їй уже тридцять перший рік пішов, а чи багато дало їй те життя? Вона тільки й жила, що в останніх класах духовної школи, коли семинаристи, називаючи себе родичами її, приносили їй „заборонені” книжки, вели з нею розмови про любов до народу, про політику й навіть про те, що нема Бога... Їй було страшно й любо; вона ховалась з своїм скарбом, зачитувалась до болю голови, тремтіла од нових думок і почувала в собі таку любов до нещасного „народу”, що спочатку хотіла вмерти для нього, а потому роздумала і поклала жити. Вона уважала себе за щось вище од своїх подруг та й од тих людей, що були навкруги; в грудях у неї радісно билась хвиля нової сили. Вона рвалась із

11