навіть лисини віяло таким спокоєм, що Раїса не могла пустити його так швидко од себе. Як-не-як — вона була йому вдячна.
— Посидьте ще, — несміливо попрохала вона о. Василя, не випускаючи його руки з своєї, — чого ви так хапаєтесь! У мене мусить бути готовий самовар, я ще до грози поставила його… Нап'ємося чаю…
І не даючи йому часу на одповідь, вона пірнула в темряву сусідньої хати…
Самовар радісно клекотів і випускав пару. Лямпа під білим абажуром золотила нові соснові стіни. Дух свіжого чаю мішався з озонованим повітрям, в одчинені вікна дивилось зорями небо. Раїса звонила склянками. Її суха фігурка в білій одежі метушилась по хаті, як на вітрі пір'їнка, чорні очі блищали, на зів'ялих щоках грав легкий рум'янець, а в голосі чулась така нотка, наче елєктричність, пронісшись над землею, лишила де-що в цьому утлому тілі.
О. Василь, заклавши ногу на ногу й пускаючи струмок диму од папіроси, дивувався тій раптовій зміні в настрої вчительки, хоч ця зміна була йому приємна. Йому приємна була й та чистота, якою блищало золото самовара, молошний абажур лямпи, соснові стіни, сукня хазяйки й зоряне небо.
Раїса ще не зовсім одійшла після грози, — це було помітно з легкого тремтіння руки, коли вона ставила перед гостем склянку, з її нервових, занадто жвавих рухів, з блиску очей і піднесеного настрою. Їй зразу стало так легко говорити з о. Василем, наче він був її давнім і хорошим знайомим.
Показалося, що вона знала його покійну жінку. Фаня була на два класи старша за неї,
20
