Цю сторінку схвалено
Раїса схлипнула і замовкла, — спазма перетяла голос.
Вона сиділа мовчки, а великі сльози тихо котилися по її виду, такому жалібному, нещасному, з виразом питання й муки. Пальці хруснули од внутрішнього болю, а затуманені сльозами очі дивились кудись в простору.
— Ти не розумієш, — почала вона знов, звертаючи мокре лице до приятельки, але та перепинила:
— Ні, я дуже добре розумію: ти його кохаєш.
— Що ти сказала?
— Я кажу, що ти його… — і не скінчила.
Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикнула, як ранений птах.
Перед нею мигнула блискавка, а під ногами запалась земля.
Глибока, морочлива чорна безодня.
Раїса потиху спускалась туди й з очей її поволі зчезала рожева од заходу, закутана в зелень кленини, церква…
|
Вересень, 1901.
Чернігів. |
43
