Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 —  Осел! Ви нічого не розумієте...

Стискала губи й поверталась до нього круглою спиною.

Він сидів пригноблений і думав, що вона каже правду.

Вона була вередлива, палка, сентиментальна і стара. Своїм поводженням вона нагадувала йому старий французький роман.

 —  Татусю, не виганяй пана Вана!...

Він бачив голі руки й довгі ноги під білого спідничкою і той благаючий чистий погляд дитячих очей...

На що вони зробили свідком хатнього болота ту чисту душу?..

Як він ненавидів того урядовця, в його червоними плямами на виду, з його тремтячою бородою й пискливим голосом, — ненавидів за те, що він чоловік його коханки, за свою ганьбу, за свою полохливість! З якою насолодою побив би він його, згнітив своїм тілом, здушив за горло!... Та що сказала б вона?

Міщанин!... галабурдник!...

Їй треба декорум... поєдинок...

 —  Ну, що ж — хай буде поєдинок!

Це він говорить у-голос, сідає на ліжко й витріщає в темряву очі.

І враз уявляється йому картина поєдинку з якогось романа. Зелена полянка. Секунданти в циліндрах. Він зводить пістоль... синій димок — і пан Микола хилиться вниз, а крізь білу сорочку стікає червоний струмок.

Піддубний заплющує очі, тремтить і ховає голову в подушки...

Ні, він цього не може!.. не може!...

Він підскакує усим тілом на ліжку й не хоче думати про кров. Врешті його заспокоює думка,

54