Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана



Лялечка.


Етюд.
Triste comme un beau jour
pour un coeur sans espoir

F. Coppée 


Драбинястий віз, запряжений одною конякою, раз-у-раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію. У земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало від труської дороги боліти під грудьми — і це було добре, бо одривало її від прикрих думок. Вона ще не прохолола після історії з попом, мов відламок розірваної вибухом бомби. Перед її очима як на злість вставало худе, єзуїтське, скривлене від злости обличчя попа, коли вона прилюдно вигнала його з школи. Що ж, инакше вона не могла вчинити: його вічні доноси на неї, похід проти земської школи, підбурювання селян та втручання в її шкільну працю — стали нестерпучими, нерви її не витримали, і вона зробила попові бешкет при школярах та селянах. Піп побіг жалітися інспекторові та свому начальству, а „матушка” тим часом ускочила з наймичкою в школу, побила горшки і, світячи зеленими, як у роздратованої кицьки, очима, захлипуючись потоком лайки, кинулася з кулаками на „зухвалу вчительку” — і напевне побила б, коли б та не втікла

5