Прибіг брат:
— Пожалуста Мар'я Васильовна!.. Муж сестре голову пробил. Кров речкой тєкьот!
Лікарка повернулась через дві годині.
— Ну, що?
— Родинна драма. Він хоче, щоб вона його покинула, а розводу не хоче брати. От і б'є.
— А як же буде?
— Ну, у них це дуже просто. Завтра можуть розвестись, аби тільки чоловік захотів.
— А жінка ж куди?
— Жінка після розводу йде до брата. Або скорше чоловік „відсилає“ її до брата.
От вам нова особливість…
Хазяїна, у кого я жив, можна вважати за передового. І батько в нього був, очевидно, з заможних, і не цурався, як то кажуть, культури. Сам він пробув кілька років у полоні в Німеччині й де-що бачив, і де-що добре метикує.
Я йому кажу:
— Чого ви так живете? Завели б гарного плуга, сіялку, то що.
— У нас нільзя, як у руських.
— Чому „нільзя“?..
— Потому, что придьот сосєд і возьмьот сіялку. У нас такий порядок: что чего надо — бері. Не давать нельзя… А када скажешь: Зачім берьош? — он отвечаєт: Зачім твоя плачет? Казна все равно даст…
Черкеси (адіге) тепер виділені в свою автономну область, і для них починається нова доба.
