Цю сторінку схвалено
А скільки довелося черкеському народові перетерпіти! Дивно, наприклад, що Шевченко, не бувши ніколи на Кавказі, так правдиво змалював цю героїчну боротьбу з царським імперіялізмом. За що йшла боротьба?
Ось переді мною книжка під назвою „Адігея“.
„— В 1826 р. за адріянопольським миром усі горці відійшли до Росії. Таким чином, війна набула характеру придушення повстання власних підданих і стала ще жорстокішою. Аули змітувано з лиця землі, і мешканців, що звикли до гірського підсоння, зганяли з насиджених і здатних для мешкання місць у малярійні низини… В 1842 р. за один місяць було зруйновано 150 аулів.
Більшість відмовилась визнати підданство царя й пішла за море… до Туреччини. Черкеси воліли краще страждати й гинути, ніж терпіти ганьбу.
Руська влада цькувала й добивала розброєних черкесів. Коли б великий Ельбрус мав би почуття, то він би сльози пролив, бачачи змучених і зневажених черкесів; коли б многошумні річки Шхетгуате, Курджийс і Птеха могли б удержати навіки на своїй зеркальній поверхні картину, як черкесів виганяли з батьківщини, як од салдатської рушниці падали знеможені діти, що їх потім ударами чобіт приводили до чуття, як нагай козака примушував беззахистних жінок бігти, як „христолюбиві“ воїни на очах батьків і матерів ґвалтували дочок, — тоді б світ узнав всю ганьбу руського царату. Коли б Кара Тенгиз (Чорне море) володів би людською мовою, він би розповів страшну повість про те, як жорстокий цар і його посіпаки катували цілий народ. Він би розповів, як черкесів, виганяючи з Кавказу, грабували,