а потім топили десятками тисяч у безоднях морських; як безжалісні хвилі довго били черкеськими трупами об скелясті береги, ніби бажаючи похитнути міцне сумління руських генералів“.
Це минуло, як страшний кошмар. Але пам'ять про цей великий погром живе й досі. Царат залишив тяжку спадщину, і довго черкеси байдуже дивилися на революцію в Росії.
— Чого нам втручатися в діла руських, — казали вони.— Руські помиряться, а потім нам же гірше буде…
Однак, черкеським князям і дворянам, що й раніше користувались від „царського столу“, пощастило черкеські аули в 1918 р. схилити на союз із козацькими верхами. Ми знаємо, що в Денікіна була своя „дика дивізія“, що її шлях на Україні був устелений трупами… Ми знаємо це. Але не винуватимемо нарід, що не хотів війни, що був сліпий, і тільки но тепер прокидається до життя.
А починати доводиться од самого початку — з абетки, бо черкеси й цього навіть не мають.
Мені розповідали:
— Жив у одному аулі один мудрий мула, хай благословенним буде ім'я його. Мула був мудрий і знав життя багатьох народів. І захотів він свому народові зробити добро. Цілими ночами сидів над таблицями й складав абетку.
І сказав йому післанець Алаха:
— Старче! Хіба можна течію гірського потоку передати словами смертної людини? Так і мова адіге. Вона — як гірський потік. Вона — як шум лісу. Не благословить Алах твоєї праці!..
Справді, горді черкеси рахували, що їм письменність, синам вільних гір, непотрібна, а сама мова черкеська дуже тяжко піддається накресленню її літерами.
