Царат, звичайно, найменше дбав за те, щоб прищепити серед черкесів їхню національну письменність. Навпаки, він провадив енергійну русифікацію. В уже цитованій мною книжці читаємо: — Із знаряддя сполучення між ріжними народами, із рушила культури, вона (царська влада. П. Л.) обернула руську мову в знаряддя обрусіння. Вона запровадила „на окраїнах“ таку дику методу навчання руської мови, що вчитель в аулі, навчаючи хлопчика-черкеса, не смів ані слова сказати по-черкеському; отже, для пояснення слова „собака“, учитель ставав рачки й гавкав, для пояснення слова „кінь“ — іржав і т. д. Школа стала ненависною, руська мова — непотрібною. А така реакційна політика привела також до ненависти, але вже до всього „руського“.
В 1914 р. на всій Адігеї було 14 шкіл, і то руських. В 1925 р. вже було 106. Школа поки що тільки першого ступеня. В Краснодарі є семирічка, що згодом розгорнеться в свій педагогічний технікум, і партшкола.
Коли я повертав назад до Краснодара, мені пощастило розбалакатися з уповноваженим Адігейського с.-г. банку.
— У нас дуже-дуже бідний нарід, — казав він мені. — Наш нарід мало сіє, більше барашка розводить… Нам раніше гірше жилося. Звичайно, багаті мали по 200—300 кобил, вчили дітей своїх, на офіцерів виводили, а бідний черкес темний був… За царату у нас із черкесів було всього два освічених черкеси: один лікар і один адвокат.
Я:
— А ви тепер задоволені, що вас вилучено в окрему область?
