Його товариш глузливо завважує:
— При чому тут православний?
— Ну, добре, — каже перший, — можна без православного. — Просто, — алкоголік — це простий руський чоловік…
Не знаю, в які б глибокодумні міркування пустився „простий руський чоловік“, як би раптом не вскочила баба. Побачивши його, вона сіпнула його за рукав і, не то лаючи, не то жартуючи, говорила:
— Та йди вже, іродова твоя душа, іди додому. Вечеря стигне, а тебе нема. А гроші де?
„Алкоголік“ слух'яно віддає їй гроші. Вона, схопивши їх, штовхає його до дверей:
— Іди вже, іди!.. — і вивела його на буксирі з цього пивного порта до рідних пенатів.
— Можна коло вас сісти?
Я так зацікавився сценою з „алкоголіком“, що й не помітив, як біля мене опинився новий сусіда. Це був здоровенний дядько, голений, з великими, по-козачому, вусами донизу; в правому вусі блищала невеличка золота сережка. Він так важко сів на стільця, що той аж затріщав під ним. Сигнал — один палець.
Коли за першою шклянкою прийшла друга, він із цікавістю оглянув мене, мою шклянку з чаєм, що сиротливо холонула, і спитав без усякого попередження:
— Ви не госриба?
— Ні, я не госриба, — відповів я.
— А я думав, що ви з „госриби“. А хто ж ви такі будете? В яких справах? І звідки?
— Я так собі! — відповів я, ухиляючись від відповіли.
