тривкі, а зав'язати їх треба. Річ у тому, що на Північному Кавказі немає жодного українського журналу, що б об'єднував українські культурні сили краю. Отож люди щось пишуть „на колись“ і складають у скриньках свої рукописи. Треба ширше відкрити сторінки наших журналів для кубанських культурних діячів.
Є там і письменники, і поети, і взагалі літературні сили, але вони безпритульні. Отже, нашим літературним організаціям якось треба зав'язати з ними зв'язки й подати їм товариську пораду й дати можливість друкувати свої твори.
Те ж саме слід сказати й про чисто наукову роботу. Мені здається, що було б хороше (я тут не передбачаю організаційної структури) утворити в нас і в Краснодарі т-во культурного зв'язку між Рад. Україною та Кубанню. Таким чином, обмін культурними цінностями, посилка на гастролі наших кращих державних театрів і т. д. і т. д. набуло б тоді планомірного характеру. І тоді не було б ото таких ляпсусів, як ота окрема „кубанська“ мова, то що. А то, коли я виїздив із Краснодара, то по місту носились уперті чутки, що при ОкрОНО має утворитися „комісія“ для вивчення „кубанської мови“.
Не знаю, чи склалась ця комісія, чи ні. Проте, самий факт цього дуже показовий і свідчить про те, що комусь треба культурний розвиток української Кубани загнати в глухий куток обмеженого провінціялізму, і тим самим не поширювати зв'язків з Рад. Україною, а навпаки — рвати їх.
А загалом кажучи, слід з Великої України частіше їздити нашим культурним робітникам. Багато цікавого можна побачити на Кубані. А в Закубанських станицях та на Тамані до того ж і місцевість курортна, так що й відпочити можна буде добре.
