Проте, українізація в Кубанській окрузі зупинилася на півдорозі. Наприклад, школи українізується тільки першого ступеня, а другого — ні. На всю Кубань є тільки одна українська семирічка в Краснодарі, і вона живе жалюгідним життям, і вже кілька разів над нею висів дамоклів меч закриття. Значить, треба, що до школи, піти далі й почати поступово українізувати школи 2 ступеня.
Далі, між школою й життям існує розрив. Це чудово розуміє й само населення, що часто каже:
— Українська школа? Це гарно, це ми розуміємо. Але що ж? У станраді говорять і пишуть по-руському, у вищих школах учать по-руському. Повчиться дитина чотири роки по-українському, а тоді переучуйся, або сиди дома. Та нехай воно так буде, як є!..
Русотяпи за це хапаються й кажуть:
— От, бачите, само населення не бажає української школи!.. — Таким чином, на черзі дня — заповнити цю прогалину між школою й життям. Другими словами, час у Кубанській окрузі не тільки планово розгортати українізацію школи й культурної роботи, а й українізацію всієї радянсько-громадської роботи в Кубанській окрузі. Друге — це так само планове виділення українських районів по інших округах Півн. Кавказ. Краю так, як це робиться в УСРР.
Що до Кубанської округи, то торік було намічено широкий план українізації установ, але план лишився на папері, і до цього часу нічого не зроблено.
Зараз маємо відомості, що Наркомосвіта РСФСР виробила план поступової українізації шкіл. Це добре. Але потрібно план і загальної українізації українських районів. Без цього українізація шкіл ні до чого.
Наприкінці, я хочу торкнутися культурних зв'язків між Рад. Україною та Кубанню. Зв'язки ці не
