40 ЛІТОПИС
19-го січня 1924
»Наше громадянство -- читаємо у вступних увагах -- оглядаючи історію України, дивиться звичайно на український народ як на етнічну масу в такім чи инакшім культурнім розвою, а на саму державу не кладе належної уваги. Історія народньої маси стояла у нас занадто високо понад історією української держави, осо- бливо в популярній літературі. Але події но- віших часів показали нам практично, як тісно звязана історія народу з державою, і яке пер- щорядне місце займає держава в життю народу. Се й спонукало автора до предложення нашому громадянству саме історії Української Дер- жави.
Покищо маємо т. І згаданої , Історії", в якім представлена історія Київської і Галицько- Волинської Держави від їх оснування аж до упадку в ХІМ-го ст. При представленню її автор узгляднює всі важніші чинники, що впли- вали на долю сих держав: позитивні і негативні. Отже передовсім дуже сильно підчеркує вплив теографічного чинника на історію України: по- зитивний Чорного Моря і негативний степу. Так само особливу увагу звертає побіч суспіль- них також на економічні обставини. Він пробує вкінці дати оцінку Української Держави з европейської точки погляду, порівнюючи її з европейськими державами. Спеціяльний екскурс автор присвячує розглядові причин упадку Київської та Галицько-Волинської Держави. В основі причин упадку Київської Держави лежать географічні обставини (степ: наїзди ко- човиків та витворення степового негативного українського типу), причиною-ж упадку Галиць- ко-Волинської Держави були: внутрішня бояр- ська анархія та некорисні політичні обставини.
Від хвилі упадку української держави в 1918-го р. нема, як бачимо, й одного року, який не приніс би нового доказу, що в области української історіографії йде живий, серіозний, чим раз глибший процес у напрямі ревізії до- теперішніх її поглядів на історію України. Потребу такої ревізії відчували в нас уже від давна. 1 від часу до часу появлялися в нас навіть проби такої ревізії. | Згадати хоч би П. Куліша та М. Драгоманова, які більш чи менш" широко, більш чи менш глибоко і різко, прикладаючи ріжні критерії, бралися до такої операції (нпр. їх критичні погляди на україн- ську анархію ХП-ХУШІЬтго вв.). Та всі ті проби мали місце ,між иншим" і більшої уваги на себе не звернули. Ще найбільш систематично і з найбільшим розмахом виступив був у сій справі П. Куліш. Та форма, в якій виступ сей мав місце, вже згори пересудила відношення українського громадянства до ,,єретичних" по- тлядів Куліша Щойно українська історіо- трафія наших днів, під вражінням нової великої національної катастрофи, взялася за таку ре- візію увсеукраїнськім масштабі та виставила нові концепції цілого нашого минулого. Нехай жеж отверезіння в области української історіографії буде заповідю і початком отеврніння цілого українського громадянства. . Кревецький
ОЛОВНІ МОМЕНТИ історії української дер- жавности. -- Такий наголовок скороченого викладу вступної частини лекцій по історії
суспільно - державного ладу України, чи- таних на Вищих Курсах Українознавства для
емігрантів у Варшаві весною 1923-го р. Вяче- славом Заїкини м. Повне видання лекцій має вийти незабаром. До того часу відкладаємо й докладне обговорення сих студій, що йдучи на зустріч найновішому напрямови української національної думки, оглядають історію України з державно - політичною становища. Виданий покищо скорочений виклад вступної частини лекцій позволяє пізнати історичну схему автора, одначе без основнішого мотивування, яке мабуть знайдемо в повній праці. Воно тут і майже немоїкливе, тому що автор вибрав незвичайний метод викладу -- ретроспективний. Виходячи від української державности 1917--20 р., він переходить до огляду й характеристики старої Гетьманщини, далі до , федеративної литовсько- українсько-білоруської держави", як він нази- ває в. кн. литовське, опісля до княжої, а вкінци до передісторичної доби. Очевидно, при такім методі нарис не дає і не може дати образу по- вставання Й Й органічного росту, розвитку й упадку української державности, а тілько ві- дорвані моменти її, -- в сумі досить неясну картину ще й сим, що поняття ,державности"" виходить дуже неозначене. Маємо надію, що повне видання лекцій сі неясности розвіє.
Державоспосібність української демократії
різдвяному числі , Діла" появилися спо- мини Ол. Саліковського з 1918-го р. під наголовком ,Нк ми складали перший кабінет для Скоропадського". Спонуканий був: автор докором возного одної з львівських українських установ, що мовляв самі-ж Українці. винні теперішному жахливому станови Над- дніпрянщини: ,,якби пішли були в міністри до Скоропадського -- все було-б добре..." Без сеї критики львівського возного може прийшлось би нам чекати ще нових шість літ, поки правд: вийшла-б на верх; а так -- можемо брати повною пригорщею.
Як історичний спомин, стаття д. Саліков- ського написана живо й інтересно; чи й цілком обєктивно, як самозадовольнено впевняє автор, се инша річ; деякі прикметники, прикладані нелюбим особам, говорять що инше. | Про- вірювати подані ним подробиці не станемо тут, і се дуже трудно тим що тоді не були в Київі, а ті що стояли близько діла, певно ще від- гукнуться на сі спомини; зупинемося тілько на головнім історично-політичнім проблемі - - стано- вищі тодішної української демократії до україн- ської державности. Автор доходить до висновку, що закид возного неоправданий, що навпаки, крім Ніковського всі Українці хотіли бути міні- страми у гетьмана Скоропадського.
Приднаємося, що не знаємо, чи в останніх роках хто з заступників серіозної політики робив Українцям такі докори, зате пригадуємо собі, що подібні жалі були дуже розповсюджені, то обох боках Збруча, в роках 1918 і 1919. Сьогодні, майже шість літ по критичнім моменті, подібні закиди були-б не тілько дуже при- пізнені, вони були-б і несправедливі. На сьому пункті ми цілком погоджуємося з д. Саліков- ським. Та й тілько до сього пункту.
