19-го січня 1924
ЛІТОПИС 39
а то й різко антидержавна, що викристалізу- валася в тих специфічних умовах, в яких знайшлася Україна в ХІХ-ім ст. Народницький курс в українській історіографії заланував вос- власно передовсім у 2-й половині ХІХ-го ст. Всі найвизначніщі представники нової україн" ської історіографії рули сторонниками агада- ного курсу. Костомарів і Лазаревський, Анто- нович ї Грушевський -- усі вони в ріжних формах та при ріжних нагодах виявляли своє більш чи менш байдужне відношення до держави, Відроджується національно-державна думка в українській історіографії щойно в наймолодшім поколінню українських істориків. Перші про- блиски її ми бачимо вже у збірнику В. Липин- ського п. з. 7 ддіеіоч ЮЖгаіпу (1919). Та ясним лолумям спалахнула вона щойно в наші дні,
чотирьох зазначених нище публікаціях: Ст. омашівського, В. Липинського, Ів. Крипяке- вича й Ом. Терлецького.
зУкраїнська 0щІсторія" (Ст. Томашів- ського се перша проба глянути на сторію України в її цілости а раг ехсейепоо національно- державного становища. В історії України автор бачить три провідні ідеї. Перша ідея випливає з відвічного контрасту між культурно-лісовою і степово-луговою полосою нашої землі Й має на меті з одного боку охорону від степових хижаків, із другого здобування землі. Друга ідея української історії випливає з політично- культурної суперечности Заходу і Сходу. Син- теза сих суперечних течій дала в результаті окремий національно-культурний і політичний характер Українця. В основі третьої історичної ідеї України лежить політично-господарський контраст Півночи 1 Півдня, скріплений окреміше- ністю расовою і культурною. | У зрозумінню згаданих вище провідних ідей лежить -- на погляд автора -- відкриття мірила вартости в українській історії. |Все те, що йшло по лінії сих здей, було позитивне, творче, корисне; все супротивне -- негативне, деструктивне і шкідне. Здобування землі, витворення окремої національно-культурної індивідуальности 1 здо- буття політичної самослійности -- отсе орієнта- ційні пункти для автора у розміщуванню світла ітіни на його малюнку. |
Зокрема слід звернути узяти на ще одну концепцію Ст. Томашівського. В процесі Тво- рення української народности переломове ана- чіння мало здобуття українською галузю Схід- ного Славянства політичної самостійности. Та самостійність сю, на погляд автора, українська талузь здобула щойно після розпаду старої Київської Держави ІХ--ХИП-го вв, що була спільною власністю всіх руських народностей, з»варяго-руською" -- в хвилею повстання Га- лицько-Волинської Держави ХПІ--ХІУ-го вв., що є ,,ппершою українською державою"! взагалі. Як таку автор і цінить Галицько-Волинську Державу незвичайно високо.
Коли Ст. Томашівський в обговореній вище праці дав історію української держави княжої доби, то В. Липинський в праці , Україна на переломі 1657--1659" дає нам першу історію української держави половини ХУП-го ст. Про тетьмана Б. ельницького та про Хмельнич- чину істнує вже в українській історіографії чимала література. Та монографія В. Липин- ського займає в ній особливе місце. Особливе,
своєю наскрізь державницькою конпепдією Великого Гетьмана й української революції половини ХУП-го ст. Справді, Б. Хмельниць- жий В. Липинського -- се не Б. Хмельницький дотеперішньої української історіографії, що тільки мстить кривди свої й українського на- роду, а відчаливши від польської Сциллі, по- падає в московську Харибду. Б. Хмельницький В. Липинського се свідомий будівничий україн- ської держави, що йде до наміченої мети по- степенно, одначе а залізною енергією і великим розумом. І який мету сю вповні осягає.
дійшовши до Б. Хмельницького і взагалі Хмельниччини з національно-державного стано- вища, В. Липинський вияснює богато такого, чого дотеперішня українська історіографія або не вміла пояснити як слід, або вияснювала хибно, або на що Й зовсім не звертала уваги. Отже передовсім висвітлює наглядно ролю двох толовних чинників у Хмельниччині: Запоріж- жа і селянської черні з одного боку, і городової хліборобської Козаччини та шляхецького еде- менту з другого (степу і ріллі -- сил руїн ницьких і державно-творчих). | Отже дал трандіозну політику заграничну Гетьмана, що мала на (меті забезпечити трівало істнування збудованої ним української держави (Чорно- морсько-балтійський союз, союз з Московщиною й ин). Отже вкінці: не менш обчислену на дальшу мету політику внутрішню, що мала на ціли створити і закріпити авторитег влади (абсолютизм, наслідна монархія). Зокрема слід звернути увагу на нову інтерпретацію автором Переяславської Умови з 1654-го р. як мілітар- ного союза української держави з Московщиною на високе цінування північно-західних окраїн як резервуару українських державно-трорчих елементів.
Державницький напрям в українській історіо- тТрафії не обмежився на обох, згаданих вище авторах. Він знайшов нових сторонників серед молодшого покоління українських істориків, передовсім у Львові. Одним із них й є Ів. Крипякєвич, автор ,Історії Української Держави ХУП--ХУПІ-го в.". Се конспект лекцій, які автор читав на Українськім Уні- верситеті у Львові у 1922/23 рр. Обіймають вони історію козацької держави від 1648-го р. (повстання Б. Хмельницького) аж до 1782 (до остаточного скасування Малоросійської Ко- легії).
"Гсторії України ХУП--ХУШ в. -- каже автор у вступі -- присвячено цілий ряд праць,
що освітлюють ріжні напрями тодішнього життя: політихні відносини, сусгільві верстви, госто- дерське життя, Ю уру. цперкогії срок,
історію провіншій, жлії вионьніх людей і п. ду пн.), але мейже нема праць, що гоставилу-б собі як головний предмет досліду держави і з сього боку струдіювали історію того часу. На- шою метою буде оглянути історію України ХУП--ХУПІ-го вв. як історію держави: піз- нати, на яких основах будовано тодішню україн- ську державу, якими шляхами вона дійшла до розвитку і били та які були причини Її за- непаду." 0 Ідеольогічно становище Ів. Крипя- кевича покривається в головному зі становищем В. Липинського.
Вкінці найновійша праця: , Історія Україн- ської Держави" Ом. Терлецького.
